Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Від чого?

— Від неминучої смерті, яка знайшла б тебе, якби ти ще кілька хвилин залишився там, угорі.

— Уфф! Смерть сидить там, у повозі? Покажи нам її!

— Може, і покажу, але згодом. Твої розвідники не сказали тобі, навіщо ми тут?

— Танґуа дізнався це від них. Ви хочете збудувати шлях для вогняного коня блідолицих.

— Правильно! Така дорога проходить через річки, прірви і гори, які ми підриваємо, щоби зробити прохід. Я думав, ти знаєш про це.

— Вождь знає, але що це має спільного зі загрозою смерті для нього?

— Набагато більше, ніж ти думаєш. Можливо, ти чув, як сáме ми підриваємо гори, які опиняються на шляху нашого вогняного коня? Не звичайним же порохом, який ви використовуєте для своїх рушниць?

— Ні. Блідолиці винайшли щось нове, і воно дозволяє їм підривати цілі гори.

— Це правда. І цей винахід лежить тут, у нашому повозі. І хоч він добре запакований, але той, хто не знає, як сáме треба до нього торкатися, пропав, щойно він зробить необережний рух, бо його розірве на дрібні шматки.

— Уфф! Уфф! — злякано вигукнув вождь. — Танґуа був близько від цього пакунку?

— Так близько, що якби ти мене не послухав, то вже був би у Країні вічного полювання. І щó б тоді від тебе залишилося? Ні ліків, ані скальпа, нічого, тільки дрібні шматочки плоті і кісток! І як у такому вигляді ти зміг би стати володарем Країни вічного полювання? Твої останки рознесли б по небу копита коней предків.

Індіанця, який прибуде до Країни вічного полювання без скальпа і ліків, померлі герої зустрінуть зневажливо. Тож йому доведеться ховатися, поки решта втішатиметься усіма індіанськими благами. Так вчить релігія червоношкірих. Тож прибути туди у вигляді окремих дрібних шматочків — це справжнє нещастя! Навіть крізь темну фарбу на обличчі було помітно, як зблід від страху вождь.

— Уфф! — крикнув він. — Як добре, що ти вчасно попередив про це Танґуа! Але він мусить тобі дорікнути. Чому ви зберігаєте цей винахід у повозі разом із іншими корисними речами?

— А де нам зберігати ці пакунки? Класти на землю, де вони зіпсуються від дощу, а від кожного необережного доторку може трапитися страшне нещастя? Я кажу тобі, що навіть у повозі це дуже небезпечно. Якщо такий пакунок розірветься, то все довкола злетить у повітря.

— І люди?

— Звичайно ж. І люди, і тварини на відстані ста кінських кроків.

— Тоді вождь мусить заборонити своїм воїнам наближатися до небезпечного повозу.

— Зроби це, будь ласка. Я прошу тебе про це, щоби ми не загинули всі разом через чиюсь необачність. Ти ж бачиш, як я турбуюся про вас, бо думаю, що воїни кайова — наші друзі. Але, здається, я помилився. Коли зустрічаються друзі, вони вітаються і викурюють разом люльку миру. А ти сьогодні не збираєшся цього робити?

— Ти ж уже викурив люльку з моїм розвідником Бао!

— Тільки я і білий воїн, який стоїть поруч зі мною, а всі решта — ні. Якщо ти не збираєшся вітатися і з усіма іншими, то я мушу підозрювати, що твоя дружба з нами нещира.

Якусь мить Танґуа ще дивився вперед, а потім спробував знайти якесь виправдання.

— Ми їдемо на війну, тож кіннікіннік миру не взяли зі собою.

Але Сем не дав себе надурити.

— Вуста вождя кайова вимовляють слова, з якими я не можу погодитися, — сказав він. — Я бачу мішечок із кіннікінніком у тебе на поясі, і він, здається, повний. Але нам він не потрібен, бо в нас є свій тютюн. Крім того, нема потреби всім курити люльку миру. Досить, що ти закуриш за себе і своїх воїнів, а я — за себе і всіх присутніх тут білих. Тоді всі ми будемо пов’язані дружбою.

— Навіщо нам із тобою курити, ми ж і так уже брати? Нехай Сем Гоукенс вважає, що ми вже викурили люльку миру за всіх.

— Як собі хочеш! Але тоді ми робитимемо те, що нам заманеться, і ти не отримаєш апачів.

— Ти хочеш їх попередити? — запитав Танґуа, і його очі небезпечно зблиснули.

— Ні, таке мені не спадає на думку, бо вони наші вороги і хочуть нас убити. Але я не скажу тобі, як саме ти можеш схопити їх.

— Для цього ти не потрібен Танґуа. Це він і сам знає.

— Справді? Хіба тобі відомо, коли і звідки вони з’являться і де ви можете зустріти їх?

— Вождь довідається про це, бо відрядить їм назустріч розвідників.

— Цього ти не зробиш, бо ти досить розумний: знаєш, що апачі побачать сліди твоїх розвідників і приготуються до бою. Вони робитимуть кожен наступний крок украй обережно, і тепер запитай себе сам, чи зможеш ти взяти їх у полон, якщо, згідно з моїм теперішнім планом, вони мають прибути сюди неготовими. Качка б мене копнула!