Віннету І - Карл Фрідріх Май

що заснути у такому гаморі було непросто. Мої власні думки також не давали мені спокою. Гоукенс так упевнено розповідав про свій план, що, здавалося, тут не може трапитися жодної невдачі. Але я мав певні сумніви. Ми збиралися визволити Віннету і його батька. Але щó станеться з рештою полонених апачів після визволення вождів? Вони залишаться у руках кайова? Це здавалося мені несправедливо. Але визволити велику кількість апачів силами чотирьох людей буде складно. Тим паче, що це має відбутися потай, аби на нас не впала підозра. І як апачі потраплять у руки кайова? Це питання також мене непокоїло. Бою точно не оминути, і слід було очікувати, що саме ті двоє, кого ми збираємося врятувати, битимуться найзавзятіше. А якщо вони не здадуться в полон, то кайова їх уб’ють. Цього не можна було допустити у жодному разі.

Я довго розмірковував про це все і перевертався з боку на бік, намагаючись знайти якийсь вихід. Але єдиною думкою, яка мене хоч трохи заспокоювала, була надія на те, що маленький хитрий Сем щось придумає. В усякому разі я вирішив стати на бік обох вождів і, якщо буде треба, прикрити їх своїм тілом. І тут я нарешті заснув.

Наступного ранку я з подвійним завзяттям взявся до роботи, бо ж учора мене не було. Раттлєр тримався від нас подалі. Він тинявся без діла, а його «вестмени» ставилися до нього так привітно, ніби нічого не трапилося. З цього я зробив висновок, що, якби між нами знову виник конфлікт, вони точно стануть на його бік. До вечора ми заміряли удвічі більшу ділянку, ніж зазвичай, навіть попри те, що місцевість була складнішою, ніж у попередні дні. Тож ми були втомлені і після вечері рано лягли спати. Табір пересунувся трохи далі.

Наступного дня ми також старанно працювали, аж поки в обід нам не завадили. Приїхали кайова. Їхні розвідники легко знайшли дорогу від нашого старого табору, у якому вони побували, до нового. Адже ми залишили дуже чіткі сліди.

Індіанці виглядали міцними і войовничими. Вони були на хороших конях і всі без винятку озброєні рушницями, ножами і томагавками. Я нарахував понад двісті чоловік. їхній вождь був високий, із суворим похмурим обличчям і очима хижого звіра, від яких не варто було сподіватися нічого хорошого. Його звали Танґуа, що й перекладалося як «вождь». Звідси слід було зробити висновок, що він незрівнянний як вождь. Коли я побачив його очі, то мені стало страшно за Інчу Чуну і Віннету, якщо вони потраплять йому до рук.

Він приїхав як наш друг і спільник, але поводився зовсім не по-дружньому. Його поведінка більше нагадувала приєднання тигра до леопарда на полюванні, причому тигр потай планує собі після полювання з’їсти спільника разом зі здобиччю. Вони разом із Бао були на чолі червоношкірого війська, але не зійшли з коней, щоби привітатися з нами, коли під’їхали, а Танґуа зробив владний жест рукою, і його воїни оточили нас. Потім він під’їхав до нашого повозу і зазирнув у плани. Те, що він побачив, зацікавило його, і він скочив з коня та заліз до повозу, щоб уважно роздивитися все, що було всередині.

— Ого! — сказав Сем Гоукенс, який стояв біля мене. — Здається, він вважає нас і нашу власність непоганою здобиччю ще до того, як сказав нам хоча б слово. Качка б мене копнула! Якщо він вважає, що Сем Гоукенс настільки дурний, щоби пускати лиса в курник, то помиляється. І я зараз йому це продемонструю.

— Обережніше, Семе, — попросив я. — Ці двісті червоношкірих мають над нами велику перевагу.

— Чисельністю так, але не розумом. Качка б мене копнула!

— Але вони оточили нас!

— Так, я бачу це. Чи ви думаєте, що я очей не маю? Здається, ми набули не надто надійних помічників. Те, що вони нас оточили, наводить на думку, що кайова збираються запхнути нас до кишені разом із апачами. А потім проковтнути. Але від цього у них заболить шлунок. Я вас запевняю. Ходімо зі мною до повозу, щоби ви почули, як Сем Гоукенс говорить із такими, як вони! Ми з цим Танґуа добре знайомі, і навіть якщо він ще не побачив мене, то все одно добре знає, що я тут. Тож його поведінка не лише обрáзлива для мене, але й підозріла у стосунку до нас усіх. Ви тільки погляньте на похмурі обличчя його воїнів! Я зараз їм покажу, хто такий Сем Гоукенс! Ходімо!

Ми взялися за зброю і підійшли до повозу, у якому сидів Танґуа. Я почувався доволі непевно. Сем попереджально запитав:

— Знаменитий вождь кайова зібрався через кілька хвилин вирушити до Країни вічного полювання?

Вождь, який сидів зігнутий спиною до нас, розвернувся і грубо відповів:

— Чому блідолиці заважають вождеві своїми дурними питаннями? Одного дня Танґуа стане правителем Країни вічного полювання, але ще мине чимало часу, поки він туди потрапить.

— Можливо, це трапиться вже через хвилину.

— Чому?

— Швидше зійди з повозу, і я тобі покажу! Але швидше!

— Танґуа залишиться тут.

— Гаразд, тоді він злетить у повітря!

Після цих слів Сем повернувся і вдав, ніби відходить. Тут вождь швидким стрибком вискочив із повозу на землю і схопив Сема за лікоть.

— Злетіти в повітря? Чому Сем Гоукенс говорить такі слова?

— Щоби застерегти тебе.