Земля Георгія - Антон Віталійович Санченко
— Тобто, ми отак з тобою на пиві попащекували, а ти наступного ранку взяв і відправив пароплав за мімозою?
— Сюжет ще крутіший. У мене ОС-1 уже в Батумі без вантажу застрягла. Маю таку постійну проблему. Ну, від нас на Грузію — зрозуміло. Завжди самі ж грузини везуть як не цукор, то борошно, весь рік, не прогадаєш. Жерти ж їм щось треба. Отримав гроші за фрахт ще в Феодосії в конторі й не переймаєшся. А назад, окрім мандаринового сезону, їдуть хіба що біженці на автівках. Накидаєш на палубу десять автівок, пасажирів у кают-компанію пустиш пересидіти перехід, а трюм завжди порожній. Ну, серце ж кров’ю обливається. Тож я наступного дня телефоном замовив одному батумському бічо вісімдесят тонн мімози, сам прилетів літаком через Москву. ЯК-42 літає. Прикольний, до речі, в Батумі аеродром. Перед тим, як прийняти борт, диспетчер сідає на велосипед і розганяє корів зі злітної смуги. Священна тварина. Просто тобі, як в Індії, ги. В Москву їхав поїздом з великою сумою грошей, і мене намагалися викинути з поїзда, та що там намагалися, викинули, тільки грошей у багажі не знайшли. Я їх у шкарпетках ховав, не здогадалися. Пішов у лінійний відділ міліції, багаж на наступній станції зняли, менти теж про шкарпетки не здогадалися, самі офігіли, посадили на наступний поїзд, майже не запізнився. До речі, про саму поїздку з грошима знали лише троє наших з фірми. Ось як це розуміти? Так, люди — свині. І доводиться з цим миритися. Бо працювати буде ні з ким. Але і це ще не всі пригоди.
— Зачекай, я записую, — як Шурик у кіно, перебив я, ми зареготали і випили по третій.
Зараз молодь не розуміє вже в своїй більшості цих радянських мемів. Ну, і чудово. Шашлик все ще не несли, але вже принесли два пучки кіндзи.
— Той батоно, якому я замовляв мімозу, працював чиновником чи то у міськвно, чи райвно, чи як там у них називається в республіці Аджарія, вигнав на збір квітів ні в чому не винних педагогів і дітей з кількох шкіл, історія набула розголосу в пресі. До речі, щоб ти знав, це не мімоза, це акація такого сорту, теж тропічний кущ, але акація. Плутанина в назвах. Справжня мімоза росте тільки у тропіках і згортає листя від дотику, дуже ніжна, тому й отримала таку назву. Цей сорт на Кавказ завезло чи то російське, чи то грузинське дворянство з Ніцци, де її французи вдало акліматизували. Але квітла вона, за звичкою, як у Південній півкулі, взимку. Чому й набула популярності. Програвся ти такий взимку на рулетці в Монте-Карло вщент, а тобі такий букет мімози втішний і шампанського. Життя вдалося. В нас вона прижилася тільки на Кавказі. Бачиш, скільки корисного можна дізнатися з грузинських газет, які пишуть про тебе викривальні статті? Одне слово, коли прийшла черга вантажити пароплав, під рибним портом стояли в пікеті усі батумські «зелені», чоловік триста, з плакатами і вувузелами, протестували проти нищення кавказької природи. Добре, що вони запізнилися, судно ми завантажили ще вночі, ректальний барометр не підкачав, відчував, що щось тут буде. Розказав усім своїм матросам і капітанові, хто тут головний, з усіма посрався, та вийшло, що недарма. Але вже портовий нагляд відхід побоявся давати з усіма цими демонстраціями і демаршами. Мій грузинський компаньйон махнув рукою, мовляв, Єгоре, рубай кінці, на мою голову, все потім порішаю, тільки вийди вже з порту від телекамер. Нас уже в Тбілісі показують. Не віриш? Як у кіно. Сокирою швартови рубав сам, бо весь причал був у цих «зелених».
— А водички в тебе можна попросити? — спитав Єгор у мангальника. — Ні, не «Боржомі». «Колотаурі», якщо є, — мангальник подивився на нас з повагою і ледь не козирнув. Мабуть, Єгор був першим, хто знав, що не вся грузинська вода — «Боржомі».
— Ти думаєш — це все? Справжні пригоди почалися тільки в Україні. Ну, з кримськими бандюками в нас все ясно, в них принципи — десять відсотків вантажу віддай, і не май клопоту. Натурою. Привіз десять тонн мандаринів — одну відвантаж, самі приїдуть заберуть. Зловив центнер хамси — віддай десять кіло. На пиво хлопці сходять. Вони ріпи почухали, що їм з цією мімозою тепер робити, повний же пароплав прийшов, але хіба то мої проблеми? Головне, до Перекопу жоден собака на нас не гавкнув, колона пройшла, як ніж крізь масло. А ось вже на материку… Ну, ми хлопці досвідчені, ми коли цукор там чи тарілки возили, пускали поперед колони завжди легковика з флотською переносною рацією, у водил теж рації в кабінах. Легковик перехрестя перевірить, чи чисто, потім колона рухається. Сам знаєш, які часи. Отож піймали нас вже тільки на одеській трасі. Та страх Господень. З автоматами, в броніках, у балаклавах, мордами в асфальт, всі діла. Зловили контрабандистів. Вони навіть вже з телеоператором були, так у телевізор і потрапило потім, ніхто не спростував. Це теж про журналістику, але вже нашу. Припинили діяльність злочинного угруповання. Але відігнали камази на режимний склад, вивантажили — яка зброя, наркотики, сало? — сама мімоза. Документи всі в порядку, все розмитнено і навіть фітосанітарний контроль пройшли. Нема за що нас тримати. Ну, могли б і місяць мурижити, звісно, довелося посприяти справедливості матеріально. Майже дві доби втратив на цю катавасію. Старший групи, коли відпускав, сказав: «Подякуйте своїм доброзичливцям». Кажу ж тобі, свині люди. Але працювати буде ні з ким. Часу розбиратися не було, мені до шостого березня в Києві треба вантаж здати. Його ж ще в целофан загорнути і по точках розвезти. Але це вже не мій головний біль був. Я гуртом здавав. І встиг, здав. Без пригод. Трійний
