Робін Гуд - Джон Макспедден

— Помилування ви не варті, — відповів Робін, — але я поведуся з вами краще, ніж ви зо мною. Збирайтеся хутчіше і ходімо. Я ще зранку збирався пообідати разом з вами.

Не дуже хотілося прелату потрапити в гостини до Робін Гуда, але його потягли до лісу, зваливши йому на коня напівзасмаженого оленя. Робін та його ватага не забули й про охоронців єпископа — їх теж повели лісовими просіками до великої галявини поблизу Бернесдейля.

Там всі розташувалися табором, і завжди ґречний Робін запросив єпископа почуватися в лісі як вдома.

Син мірошника Мач заходився досмажувати першу тушу оленя, а поруч готували ще й другу, значно ситішу. Та ось спокусливий запах печені приємно залоскотав ніздрі єпископа, і той голосно чхнув. Вранішня прогулянка зголоднила його преосвященство, і він охоче погодився на запрошення пообідати. Робін посадовив гостя на найпочеснішому місці, поруч себе, і служитель церкви одразу потягнувся до страви.

— Заждіть, ваша світлість. Вибачте, звісно, але перед обідом ми звикли слухати молитву, — стримано сказав Робін. — На жаль, сьогодні з нами немає нашого священика, тож уклінно просимо вас сказати за нього.

Єпископ мало не згорів від сорому, але поспіхом прошепотів молитву латиною. Скінчивши, він одразу заходився надолужувати згаяний час. Було там вдосталь і печені, і вина, і пива. За обідом розбійники весело розмовляли, і єпископ Герфорда піймав себе на тому, що й він не байдужий до їхніх дотепів. І справді, хто може встояти проти смачної оленини на свіжому повітрі, проти жартів та доброго товариства? Вілл Стютлі тільки й знав, що доливати єпископу, і надвечір той добре-таки набрався. Лише сутінки нагадали йому, де він і що з ним трапилось.

— Любий господарю, — звернувся єпископ до Робіна, який був зовсім тверезий, бо випив лише кухоль пива. — Будь ласка, назвіть мені рахунок. Обід був чудовий, але, зважаючи на пізню годину, візьміть з мене, скільки належить, та й відпустіть додому. От тільки боюся, що цей обід коштуватиме значно більше, ніж є грошей у моєму гаманці.

«Єпископ добре пам'ятав випадок з його приятелем шерифом.

— І справді, ваша світлість, — сказав Робін, чухаючи потилицю, — своєю присутністю ви зробили мені стільки приємності, що мені важко належно оцінити ваш візит.

— Дайте-но сюди вашого гаманця, отче, — втрутився в розмову Маленький Джон, — я спробую якось визначити рахунок.

Єпископ здригнувся. Адже він саме сьогоднішнім ранком забрав борг у сера Річарда Лі і віз гроші додому.

— Власних у мене лише кілька срібних монет, — спробував схитрувати святий отець, — а те золото, що в торбині під сідлом, то гроші церкви. Ви ж не станете грабувати церкву?

Та Маленький Джон уже порався біля сідла і, розстеливши плащ єпископа, висипав на нього чотири сотні золотих. Гроші були як дві краплини схожі на ті, що Робін позичив серу Річарду Лі.

— О! — вигукнув Робін Гуд, ніби його осяяла якась думка. — Церква завжди радо ділиться з тими, хто потребує допомоги. Дивлячись на ці гроші, я пригадав, що в мене є друг. Так ось що: ми не візьмемо з вас за обід нічого, але дозвольте нам скористатися вашими грошиками, щоб допомогти моєму дорогому приятелеві.

— Ні, ні, — пополотнівши, забурмотів єпископ. — Це несправедливо. Хіба, врешті, не королівським оленем ви мене пригощали? До того ж я бідна людина.

— Авжеж, бідна! — насмішкувато мовив Робін. — Ви — єпископ Герфорда, і вся округа потерпає від ваших утисків. Хто не знає вашої жорстокості щодо бідних та скривджених? А кому ж, як не вам, допомагати знедоленим, а не грабувати їх? Ви набагато гірші за розбійника з великої дороги, тільки грабуєте нишком. Я не кажу вже про себе та про те, як ви переслідуєте мене, не згадуватиму й про вашу ворожість до мого батька. Забираю ці гроші іменем тих; кого ви скривдили та пограбували, і використаю їх для добрих справ, на які у вас не здіймається рука. Закликаю самого Бога у свідки правдивості моїх слів! От і все. Тільки наостанку, ваше преосвященство, заспівайте нам або затанцюйте. Покажіть, що в тілі вашому більше бадьорості, ніж у голові. Слухай, Алане, утни на арфі щось веселеньке. Серце моє не витримує, коли наш гість сумний. Чим нас звеселить ваша світлість — піснею чи танком?

— Ані тим, ані іншим, — сердито огризнувся єпископ.

— Шкода. Доведеться вам допомогти, — сказав Маленький Джон, і разом з Артуром Блендом вони підхопили товстопузого єпископа, який одчайдушно опирався, під руки й почали витанцьовувати з ним під дзвінкі переливи струн Алана. Єпископ був набагато нижчий від них і тому мусив весь час підскакувати. Весела компанія аж качалася з реготу, дивлячись на єпископа Герфорда в ролі стрибунця. Нарешті він вкрай знесилив і, сп'янілий від вина, звалився, мов лантух, на землю. Маленький Джон підняв священнослужителя, як колоду, і відніс до коня. Посадивши гостя верхи обличчям до хвоста, Джон міцно прив'язав його і пустив коня дорогою на Ноттінгем.

Радів єпископ, як прибув

До вдовиної хати. –