Маленькі дикуни - Ернест Сетон-Томпсон

З кожним кроком лисиця наближалась до сплячого кролика. Ян хотів крикнути, щоб припинити це полювання, поки ще кролик не став жертвою хитрунки, але в ньому заговорив дослідник природи. Янові закортіло побачити, як діятимуть тварини. Лисиця вже підійшла на п’ятнадцять кроків до трави, в якій лежав кролик. Ось уже їх розділяють всього лиш дванадцять кроків, десять, вісім — лисиця помічає свою жертву. Ян ледве стримує себе, щоб не закричати. Шість кроків!.. Лисиця готується до стрибка.

«Невже допустити?» — думає Ян, і серце його стривожено б’ється.

Лисиця присіла на лапах і з усього розмаху стрибнула на сонного кролика. Ні, він не спав! Тієї миті, коли лисиця опинилася в повітрі, він стрибнув у протилежний бік. Лисиця опустившись на траву, стрибнула знову, але кролик відлетів, мов м’ячик, у протилежному напрямку. Марно лисиця силкувалась поспіти за кроликом — боком він стрибав значно спритніше за хижачку. Кролик зиґзаґами довів лисицю до густого чагарнику, а потім стрілою чкурнув у кущі.

Коли б кролик вискочив, як тільки помітив лисицю, то хижачка нагнала б його за три-чотири стрибки. А так лисиця змушена була пошукати собі вечері десь в іншому місці.

Ян повернувся на бівуак страшенно задоволений: йому пощастило розкрити ще одну з лісових таємниць.

— Містере Кларку, поясніть, будь ласка, що це за індіанські знаки, про які ви згадували? — якось запитав Ян у старого.

— Слід мокасину, запах диму, надламана гілочка, вігвами, складені камінці, — все це індіанські знаки. Кожен з них щось означає, а індіанці читають по них, як білі по книзі.

— Пам’ятаєте, ви нам казали: три дими означають «повертаюсь з перемогою»?

— Не зовсім так. Вони означають взагалі «добрі вісті», та це лише в деяких племен. У різних племенах їх тлумачать по-різному.

— А що означає один дим?

— «Тут бівуак».

— А два?

— В одних це означає «тривогу», в інших — «я заблукав». Трьома, як я вже казав, сповіщають добрі вісті. І взагалі непарні числа вважаються щасливими.

— А чотири дими?

— Чотири майже ніколи не зустрічаються, та коли б я побачив одразу чотири дими на бівуаку, то подумав би, що там відбувається щось дуже значуще, скажімо, Велика Рада.

— А що б ви подумали, коли б побачили одразу п’ять димів?

— Я подумав би, що якийсь дурень хоче спалити ліс, — відповів Калеб і хитро всміхнувся.

— Ви казали, що складені камінці також дещо означають. А що саме?

— В одних індіанців це означає одне, в інших — інше, та на заході один камінь поверх другого означає: «Ось дорога». Невеличкий камінчик, покладений зліва від цих двох — «Тут ми повернули ліворуч», а з протилежного боку: «Тут ми повернули праворуч». Три каменя один на одному попереджають: «Тут можна пройти», або: «Обережно, остерігайся». Каміння, складене купою, може означати: «Тут ми зупинялись, бо один з нас захворів».

— А що вони роблять там, де немає каміння?

— В лісі?

— І в лісі, і в безлісих преріях.

— Це було так давно, що нічого вже я й не пам’ятаю.

Та Ян не відчепився, тож довелось Калебу напружувати свою пам’ять. Незабаром вони склали таблицю індіанських знаків, хоча Калеб постійно зауважував, що в кожному індіанському племені це тлумачиться по-різному.

Ян одразу ж узявся розпалювати сигнальний вогонь, але виявилось, що дим не піднімається навіть над верхівками дерев.

— Спершу розпали багаття як слід, — пояснив Калеб, — а потім підкидай потроху трави та гнилої деревини. Ось тоді й побачиш, що вийде…

І тільки тоді, коли Ян зробив усе за порадою Калеба, великий стовп диму почав швидко здійматись у небо.

— З пагорбка ти помітиш цей дим за десять миль — гарантовано.

— А я побачу його й за двадцять, — вигукнув Гай.

— Містере Кларк, а чи губились ви у лісі? — виникло нове запитання в допитливій голові Яна.

— І не раз. Не блукає тільки той, хто сидить удома.

— І що, навіть індіанці губляться в лісі?

— Та хіба вони не такі ж люди, як ми? Коли почуєте, як хтось вихваляється, що він ні разу не блукав у лісі, не вірте, що він заходив туди більше ніж на десять кроків. Кожна людина може заблудитись, але тільки той, хто добре знає ліс, завжди подолає перешкоди.

— І що ви робили?

— Якщо це траплялось у незнайомій місцевості, а на бівуаку в мене були друзі, я розпалював два димових багаття. Коли ж я був сам, то намагався визначити шлях за сонцем або зорями. А от у негоду, ясна річ, цього не вдасться зробити. В незнайомій місцевості можна йти за течією будь-якого струмка, але я вам цього не побажаю. Звичайно, ви хоч кудись та вийдете і не будете кружляти на одному місці, але так не просунешся більш як на чотири-п’ять миль за день.

— А правда, що напрямок можна визначити за мохом на деревах?

— Можна, але не завжди. Ось поглянь: відомо, що мох вкриває дерево чи скелю з північного боку; найбільші гілки виростають на тій частині стовбура, яка обернена на південь; верхівка тсуги показує нам на схід, а найтовщі кільця на пеньку зазвичай бувають з південного боку і так далі. Та все