Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський

Вони перервали розмову. Почувся тріск гілок. Купка кущів, що росли поблизу, раптом провалилась. Майже одночасно з цим у загороді почулося скавучання. За кількадесят метрів від мисливців на пасовищі зчинився шум. Темна маса овець хвилями кинулась тікати.

— Прокляті динго! Вони прорвались до отари! — вигукнув Кларк. — Хай пан Вільмовський і Томек залишаться тут, а ми біжімо рятувати овець!

Кларк, Лоренц, Смуга й Тоні схопили рушниці й побігли вздовж огорожі, щоб відрізати шлях динго, які шаленіли на пасовищі.

— Мені здається, що в нашу яму впав динго, — додав Томек.

— Цілком імовірно, хоч він поводиться зовсім тихо, — сказав Вільмовський.

Вдалині ляснуло кілька пострілів. На пасовищі коїлось щось неймовірне. Вівці порозбігалися в усіх напрямках, намагаючись утекти якомога далі від огорожі, а мисливці безперервно стріляли.

— Увага! — крикнув Вільмовський.

Поки Томек зорієнтувався в ситуації, батько тричі вистрілив у напрямку тіні, що пробігла вздовж огорожі. Другай темний предмет промчав у декількох метрах від них. Вільмовський вистрілив ще раз.

— Влучив! — зрадів Томек.

— Напевно, ні, але динго, мабуть, попав у пастку, — сказав Вільмовський.

— Ти застрелив його? — спитав Смуга, який прибіг із групою мисливців.

— Я зовсім не хотів цього, — відповів Вільмовський. — Переляканий динго біг уздовж огорожі просто до нашої пастки. Я вистрілив угору, щоб налякати його. Якщо не помиляюсь, він упав у яму.

— Зараз перевіримо, — сказав Лоренц.

Він побіг до куреня. Через хвилину повернувся з ліхтариком. Засвітив його. Всі підійшли до пастки, тримаючи напоготові рушниці. Лоренц освітив яму ліхтариком. Серед поламаних гілок, залишків риштування блищали дві пари злючих очей.

— Є, є, причому відразу дві! — вигукнув Томек.

Він схопив батька за руку й, нахилившись над пасткою, з цікавістю дивився на диких собак. Засліплені світлом ліхтаря, динго залізли під гілки, що лежали на дні ями. Через хвилину з-під зеленого листя висунулась велика світло-жовта морда. Зловісно блиснули жовті очі. У нічній тиші пролунало пронизливе виття… Томек мимоволі відсахнувся до батька.

«Брр! Не хотів би я зустрітися з ним у степу», — подумав він.

Кінець ночі минув без нових сюрпризів. Уранці ловці перевірили решту пасток. На одній з них виявили сліди динго, але яма була порожня. Мисливці ретельно вивчили сліди, залишені динго поблизу пастки, й установили, що спритний хижак зумів обійти замасковану пастку й проліз на пасовище, а потім зовсім випадково потрапив до іншої пастки, де вже сидів один динго.

Уранці звіролови привезли з ферми клітки, щоб помістити в них спійманих собак. Побачивши людей, динго люто кинулись убік і ще більше заплуталися в сітці.

Томек здивувався, що все так легко вдалося. Спочатку мисливці вийняли сітку з хижаками, які заплуталися в ній. Потім Вільмовський обережно розсунув ремені, а Смуга блискавично накинув аркан на морду тварини. Зашморг затягнувся на шиї собаки. Незважаючи на відчайдушний опір, динго посадили в клітку.

Досить було трохи послабити аркан, як ошелешена тварина скинула його з себе. Таким же чином зробили й з його товаришем по нещастю.

Ще дві ночі мисливці полювали на диких собак. Упіймати вдалося лише одного. Більшість із них обережно бігала навколо загороди, турбуючи овець. На пропозицію Кларка вирішили влаштувати облаву. На його думку, поява такої великої кількості динго поблизу пасовища віщувала швидке наближення великої посухи. Кенгуру тікали у вологіші місця, голодні собаки шукали легкої поживи на пасовищах. Кларк радив якнайшвидше організувати облаву на страусів ему перед тим, як і вони покинуть посушливу місцевість.

Вільмовський прагнув віддячитися Кларкові за гостинність. Він викликав на пасовище більшість своїх людей. Протягом однієї ночі мисливці, причаївшись у степу, застрелили чотирьох диких собак. Наступного дня вони почали квапливо готуватися до полювання на ему.

Боцман Новицький вийшов на ґанок і почав роздивлятися по подвір’ю ферми. Незабаром він помітив Томека, який з цікавістю розглядав динго, що сиділи в клітках. Він швидко підійшов до хлопця й сказав:

— Слухай-но, друже! Усі наші збираються ловити ему. Мені це полювання не дуже до вподоби, оскільки Кларк буде грати там першу скрипку. Тебе теж, мабуть, не візьмуть із собою. У Кларка лише п’ять шкап, видресируваних для полювання такого роду. На них поїдуть Кларк, його двоє робітників, твій батько та Смуга. А що ми з тобою будемо робиш?

— Можемо спробувати приручити динго. Мені дуже хотілось би мати такого собаку, — запропонував Томек.

— Справа не варта заходу, — знехотя відповів боцман. — Я чув від Бентлі, що тубільці приручають тільки цуценят, які все одно нікуди не годяться. Кажуть, що їх треба схрещувати з домашніми собаками, щоб була користь від потомства.

— Гм, шкода!

— А що б ти сказав, братику, якби ми вдвох вибрались на полювання ему?

— Як, лише ми вдвох? — спитав Томек, заінтригований пропозицією.

— Двоє чоловіків, друже мій, якщо вони добрі мисливці, іноді краще, ніж сотня. Ми зробимо собі ласо, точнісінько таке саме, як зробив Бентлі, і спробуємо щастя.

— Як же зробити таке ласо?

— О, та це звичайна довга тичка з мотузяним зашморгом на кінці, який легко закинути на шию ему. Що ти на це скажеш?

— Чудова ідея! Ми зробимо всім приємний сюрприз, якщо нам пощастить.

Не кажучи нікому ні слова, вони зробили собі два ласо й приготували невеликий запас харчів. Як тільки виїхала група звіроловів, вони негайно осідлали своїх коней. До заходу сонця були вже далеко в степу. В чудовому настрої їхали майже всю ніч, щоб якомога далі від’їхати від табору, де тепер перебували їх супутники. Томек нічого не сказав батькові про свій намір. Він уважав це зайвим, бо перед від’їздом батько доручив боцманові опікуватися ним. У міру того, як минав