Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський
— Не бійся! Маємо ще досить часу. Тільки що зайшло сонце. Динго звичайно виходять на полювання близько півночі.
Томек сів поряд із батьком.
— Тут у степу чудові ночі, непогано було б, якби вони були трохи холодніші, — продовжив Смуга перервану розмову.
— Я з вами згоден, але запевняю вас, що й в інших місцях Австралії чимало своєрідної краси, — гаряче підтвердив Бентлі. — Якби ви знали цю країну так, як я, то, можливо, залишилися б тут назавжди.
— Це ви розповідаєте казочки, даруйте! — несподівано вибухнув боцман Новицький. — Ви б не говорили таких нісенітниць, якби хоч раз у житті побували на нашій Батьківщині! Які чудові в нас поля, ліси! А скільки прекрасних міст на берегах нашої Вісли! Мила Варшава, краківський Вавель, ох-хо-хо! Аж серце розривається, що не можу їх побачити. Що там ваша Австралія проти нашої Польщі! Тут пекельна спека, посуха, повені, отари овець і Бог зна ще яких тварин! Я вздовж і впоперек проїхав увесь світ, і повірте мені, що хотів би, аби мої кістки спочили тільки в польській землі.
Бентлі замовк, уражений різкістю мови боцмана. За хвилю він промовив:
— Я не хотів образити нічиїх почуттів. Я лише сказав, що полюбив Австралію. Мені відомо, що ви не можете повернутися тепер до вашої країни. Навіщо ж блукати по світу? Може, тут ви знайшли б собі притулок до кращих для вас часів?
— Не може бути й мови про якусь там образу, шановний пане професоре, — швидко заперечив схвильований моряк. — Пробачте мені за мою гарячковість. Я проста людина й, мабуть, недобре висловився, але ж ви ніколи не були в Польщі. Ох, пане професоре, які чудові варшавські вулиці чи, наприклад, краківський ринок, скажімо, на святвечір! На землю падає лапатий сніг, а у вікнах будинків сяють на ялинках свічки… Я віддав би півжиття, якби зараз можна було це побачити…
Томек зітхнув і присунувся ближче до схвильованого моряка.
— Мій друг-боцман закоханий у нашу Варшаву, — тихо мовив Вільмовський. — Якщо казати правду, то і я сумую за рідним містом.
— Ви обов’язково повинні відвідати Польщу, — рвучко обернувся Томек до Бентлі. — У Варшаві я поведу вас до парку в Лазенках і покажу палац, у якому жив останній польський король. Поряд із палацом у ставку плавають гарні білі лебеді. Скільки разів тітка Яніна карала мене за прогулянки в Лазенках!
— Я неодмінно скористаюсь твоїм запрошенням, коли Польща стане незалежною, — відповів Бентлі. — Варшава, мабуть, дійсно гарне місто, якщо ви її так любите.
— Так, так, ви приїдете до Варшави й організуєте там чудовий зоологічний парк, — фантазував Томек. — А ми організуємо спеціальну експедицію, щоб наловити якомога більше цікавих тварин для нашого зоопарку» Правда, тату?
— Правда, мій любий ентузіасте! — посміхаючись, підтвердив Вільмовський. — Оскільки ти вхе потурбувався про посаду для Бентлі, то нам залишається тільки подбати про тварин.
— Я з великим задоволенням узявся б за організацію зоопарку у Варшаві, — признався Бентлі. — Але й ви повинні відвідати найгарніші місця Австралії. Ось коли ми будемо полювати поблизу Австралійських Альп, добре було б піднятися на гору Костюшка…
— Гору Костюшка? — перебив його боцман Новицький. — Це та найвища гора в Австралії, яку відкрив польський мандрівник?
— Ви не помиляєтесь. Поляк Павел Стшелецький[52] обстежив на цьому континенті Австралійські Альпи й найвищу їх вершину назвав горою Костюшка.
— Ага, тепер ви самі бачите, хто чого вартий! — з тріумфом сказав моряк. — Навіть найвищу гору у вас повинен був відкрити поляк! Такі вже ми є: майстри на всі руки!
— Я нізащо не насмілився б заперечити щось проти заслуг Стшелецького, який зробив тут більше, ніж будь-хто з австралійців, — сказав Бентлі, посміхаючись у бік упертого моряка.
— Невже ви спеціально цікавились діяльністю Стшелецького? — запитав Вільмовський, заінтригований словами зоолога.
— Я ще в дитинстві наслухався про нього незвичайних розповідей. У домі моїх батьків часто говорили про Стшелецького. Повинен вам сказати, що мій дідусь, поляк, після поразки листопадового повстання виїхав із Польщі й опинився в Новому Південному Уельсі. Тут він зустрівся зі Стшелецьким. Моя мати вважає, що Стшелецький розповів дідусеві про родовища золота. Мабуть, вони разом деякий час добували його. Ймовірно, Стшелецький зобов’язав дідуся зберегти це в таємниці, бо він ніколи
