Катріона - Роберт Льюїс Стівенсон

— Серед тих, кому ця справа мала бути вигідною, — вів я далі, — шериф Міллер згадав у числі кількох імен і моє.. Сподіваюсь, він пробачить мені, але я думаю інакше. Я не вагався, поки йшлося про врятування Джеймса, хоча й усвідомлював, що надзвичайно рискую. Тепер же я думаю, що молодій людині, яка збирається стати юристом, незручно, не проживши на світі й двадцяти років, закріпити за собою репутацію підбурювача й бунтівника. Що ж до Джеймса, то, здається, при теперішньому стані справ, коли вирок уже майже винесено, у нього тільки й надії, що на милість короля. Хіба не можна в такому разі звернутися безпосередньо до його величності, зберегти репутацію високопоставлених урядовців в очах громадськості і допомогти мені самому уникнути становища, яке може зіпсувати мою кар'єру?

Всі сиділи мовчки, втупивши очі в келихи. Було видно, що моя точка зору їм не до вподоби. Та Міллер уже мав свою думку з цього приводу.

— Якщо дозволите мені точніше сформулювати міркування нашого молодого друга, — почав він, — то, наскільки я його розумію, нам пропонується подати доповідну записку урядові, описавши в ній викрадення та ув'язнення містера Бальфора, а також, можливо, і деякі деталі свідчення, яке він готувався давати на суді. Що ж, цей план має деякі шанси на успіх. Він може допомогти клієнтові не гірше від нашого плану, а то навіть і краще. Його величність, можливо, відчує симпатію до всіх тих, хто матиме якесь відношення до цієї записки. А її можна було б написати так, щоб дуже делікатно проявлялися вірнопідданські почуття; на мою думку, при редагуванні треба буде підкреслити саме цей бік.

Юристи кивнули головами і зітхнули: їм, безсумнівно, більше подобався перший план.

— В такому разі, містер Стюарт, дайте, будь ласка, паперу, — попросив Міллер. — Думаю, що записку підпишуть усі тут присутні як повірені засудженого.

— Це принаймні нікому з нас не зашкодить, — зауважив Колзтаун і ще раз глибоко зітхнув: за останні десять хвилин він уже бачив себе генеральним прокурором замість усунутого Престонгрейнджа.

Після цього вони заходилися без особливого ентузіазму складати доповідну записку, поступово проймаючись професійним запалом; мені ж не лишалося нічого іншого, як дивитись на них і відповідати на випадкові запитання. Записку написано було дуже добре. Починалась вона з викладу фактів про мене: про нагороду, обіцяну за мій арешт, про те, як я добровільно віддав себе до рук правосуддя, про тиск, якому мене піддали, про моє ув'язнення і прибуття в Інверарі, коли вже було надто пізно. Потім в ній говорилося про ті почуття вірності королеві й турботи про суспільне благо, заради яких було вирішено відмовитися від свого права дії. Закінчувалась записка зворушливим закликом до короля помилувати Джеймса.

Мені здається, що мене особисто принесли в жертву і виставили неспокійним баламутом, якого начебто вся ця група юристів ледве утримувала від крайностей. Та я не чіплявся до цього, а тільки запропонував, щоб підкреслили мою готовність дати власні свідчення й підтвердити свідчення інших перед будь-якою слідчою комісією, а також попросив дати мені копію записки.

Колзтаун щось промимрив, затинаючись, а потім сказав:

— Але ж це дуже секретний документ.

— У мене з Престонгрейнджем склалися своєрідні відносини, — сказав я у відповідь. — Я, безсумнівно, завоював його серце в час першого нашого побачення, і відтоді він завжди був мені другом. Коли б не він, джентльмени, я давно вже був би мертвим або чекав би вироку з нещасним Джеймсом. Тому-то я й хочу послати йому цю записку, як тільки вона буде переписана. Зважте також, що цей крок послужить мені захистом. Я маю ворогів, які вже звикли діяти рішуче, його світлість тут, в Інверарі, і поруч з ним Ловат; якщо наші дії виявляться хоч трохи двозначними, я можу легко потрапити в тюрму.

Не знайшовши готової відповіді на ці міркування, мої порадники вирішили, нарешті, погодитися, тільки висунути умову, що, подаючи записку Престонгрейнджу, я висловлю йому пошану від імені всіх зацікавлених.

Прокурор був у замку на обіді в його світлості. Одним із слуг Колзтауна я послав йому від себе записку, в якій просив призначити мені побачення, і дістав у відповідь пропозицію негайно ж зустрітися з ним в одному приватному будинку. Я застав прокурора в кімнаті самого, на обличчі в нього не можна було нічого прочитати. Однак у мене вистачило спостережливості й розуму, щоб помітити в сінях кілька алебард і зрозуміти, що Престонгрейндж був готовий заарештувати мене негайно, коли б у цьому виникла потреба.

— Так це ви, містер Давід? — сказав він.

— Боюсь, що ви не раді бачити мене. Але перш ніж починати розмову про справи, мені хотілося б висловити подяку за ваші дружні послуги, навіть коли б зараз вони і припинились.

— Я вже чув про вашу вдячність, — сухо зауважив він, — і гадаю, що ви, очевидно, не для того відірвали мене від обіду, щоб ще раз висловити її. На вашому місці я б не забував також, що ви стоїте зараз на дуже хисткому грунті.

— Сподіваюсь, тепер усе скінчилося, мілорде, — відказав я. — Коли ви тільки прочитаєте цей папір, то, мабуть, подумаєте те саме.

Прокурор уважно прочитав записку, насупившись і зупиняючись по кілька разів то на одній, то на другій її частині, ніби зважував і порівнював викликане ними враження. Обличчя його трохи прояснилось.

— Це ще не так погано, могло бути й гірше, — промовив він, — хоча не виключено, що я ще дорого заплачу за своє знайомство з містером Давідом Бальфором.

— Скоріше за вашу поблажливість до цього нещасливого юнака, мілорде, — зауважив я.

Він ретельно переглядав папір, і настрій його, здавалося, поліпшувався.

— І кому я цим зобов'язаний? — спитав він нарешті. — Очевидно, обговорювалися й інші пропозиції. Хто ж запропонував цей приватний метод? Міллер?

— Я сам, мілорде, — відповів я. — Ці джентльмени всі були за процес, мета якого викликати досить значні зміни в парламенті. Коли я втрутився, вони вже були готові поділити між собою всі судові посади. Мали намір перетягти на свій бік і вашого друга містера Сімона.

Престонгрейндж усміхнувся.

— Отакі-то наші друзі! — сказав він. — А чому ви не погодилися з ними, містер Давід?

Я розповів йому все щиро, надаючи, однак, більше ваги і сили тим причинам, які стосувалися самого Престонгрейнджа.

— Ви були до мене не більше, як справедливі, — зауважив прокурор. — Я так само енергійно боровся за ваші інтереси, як ви проти моїх. А як ви змогли прибути сюди сьогодні? — спитав він. — Справа затягувалася, і я вже