Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Так, після того, як ви пояснили мені все в таких категоріях, мушу погодитися, що треба залишити все як є. Але мене непокоять апачі, бо немає жодного сумніву в тому, що вони повернуться, щоби помститися.

— Вони точно прийдуть, і те, що вони не вимовили жодного слова погрози, тільки погіршує справу. Вони зробили все дуже мудро. Якби вони відразу ж помстилися, то справа торкалася б лише Раттлєра. Але вони вважають винними нас усіх, бо Раттлєр працює разом з нами, а вони вважають нас своїми ворогами через те, що ми міряємо землю і збираємося вкрасти її в них. Саме тому вони були такими стриманими і поїхали звідси геть, не доторкнувшись ні до кого й пальцем. Тим певніше, що вони повернуться і спробують схопити нас усіх. Якщо їм це вдасться, то на нас чекає страшна смерть, бо пошана, якою вони наділяли цього Клекі-Петру, вимагає подвійної, а то й потрійної помсти.

— І все через якогось пияка — тепер вони прийдуть, і цього разу їх буде значно більше.

— Точно! Наші дії залежать від того, коли вони прийдуть. У нас є час утекти, але ми змушені будемо покинути майже готову роботу.

— Цього хотілося б уникнути.

— Коли ви могли б завершити все, як думаєте?

— За п’ять днів.

— Гм! Як мені відомо, тут поблизу немає жодного табору апачів. Припускаю, що найближчі з них розташовані приблизно на відстані трьох днів їзди верхи. Якщо не помиляюся, то Інчу Чуна і Віннету дістануться до табору, де зможуть взяти підмогу, не раніше, ніж за чотири дні. А потім ще три дні повертатимуться сюди. Разом це сім днів. А оскільки ви вважаєте, що завершите роботу за п’ять днів, то ми могли б продовжити.

— А якщо ваші підрахунки хибні? Хіба не може бути так, що апачі залишать тіло в якомусь безпечному місці й повернуться, щоби з засідки напасти на нас. Також можливо, що вони зустрінуть своїх дорогою. Це навіть дуже ймовірно, що вони мають поблизу друзів, бо важко припустити, що двоє індіанців, до того ж вождів, так далеко від’їздять від табору без поважного супроводу. А оскільки настала пора полювання на бізонів, то можна припустити, що Інчу Чуна та Віннету належать до групи мисливців, яка перебуває неподалік і від якої вони відділилися, переслідуючи ведмедя. Якщо ми хочемо бути й справді обережними, то все це слід взяти до уваги й добре обмізкувати.

Група залізничних інженерів із Дедвуда. Південна Дакота, 1888 рік. Колекція Джона Ґребла з Бібліотеки Конгресу США.

Сем Гоукенс заплющив одне око і зробив здивовану міну.

— Боже мій, а ви таки мудрий і передбачливий! Це правда, що нині курчата вдесятеро розумніші за курку! Але якщо бути цілком щирим, то те, що ви сказали, справді розумно. Ваша правда. Ми повинні зважити на всі ці можливості. Тому треба довідатися, куди саме поїхали обидва апачі. Тож одразу після сходу сонця я поїду слідом за ними.

— Я з вами, — сказав Паркер.

— І я, — додав Дік Стоун.

Сем Гоукенс подумав мить, а потім рішуче відказав:

— Ви обоє залишитеся тут! Ви потрібні тут. Зрозуміло?

Він подивився в бік друзів Раттлєра, і цей погляд був доволі промовистим. Якби з нами залишилися тільки ці ненадійні люди, то після прокидання їхнього вожака можна було б сподіватися неприємних сцен. Тому Стоунові й Паркерові було краще нікуди не їхати.

— Але ж не можеш ти поїхати сам! — заперечив йому Паркер.

— Я міг би, якби захотів, але не хочу. Тому знайду собі супровід.

— Кого?

— Ось цього ґрінгорна.

І він показав на мене.

— Ні, йому не можна нікуди їхати, — заперечив головний інженер.

— Чому ні, містере Бенкрофте?

— Бо він мені потрібен. Якщо ми збираємося закінчити роботу за п’ять днів, то нам слід напружити всі свої сили. І всі землеміри мають бути на місці.

— Так, напружити всі свої сили. Досі ви цього не робили. Зазвичай за всіх вас працював він один. А тепер можуть всі напружитися за нього.

— Містере Гоукенсе, ви збираєтеся віддавати мені накази? Я забороняю вам це!

— Що ви, містере Бенкрофте? Які накази? Лише невеличке зауваження.

— Але прозвучало воно як наказ!

— Можливо. Нічого не маю проти. Що стосується вашої роботи, то, коли завтра замість п’ятьох до неї візьмуться четверо, жодного спізнення не буде. У мене є дуже особлива причина взяти зі собою саме цього ґрінгорна, якого ще називають Вбивчою Рукою. Йому корисно буде побачити, як стежать за індіанцями. І не зашкодить довідатися, як потрібно читати сліди.