Віннету І - Карл Фрідріх Май

вестмен мусить звикнути до таких речей. Недаремно тутешні місця називають «кривавими і темними землями». Повірте мені, що земля тут справді на кожному кроці просякла кров’ю, а той, хто не витримує цього запаху через надто чутливий нюх, нехай краще залишається вдома і п’є чай із цукром. Не приймайте цю історію надто близько до серця і давайте сюди ваш шматок ведмежої лапи. Я засмажу її для Вас!

— Дякую, Семе! Я справді не буду їсти. Ви щось вирішили щодо Раттлєра?

— Ми говорили про це.

— І як його покарають?

— Покарають? Ви вважаєте, що його слід покарати?

— Звичайно ж, так.

— Справді? І як саме, на вашу думку? Відправити його до Сан-Франциско, Нью-Йорка чи Вашингтона й оскаржити як убивцю?

— Ні. Громада, яка повинна його засудити, — це ми. Він порушив закон Дикого Заходу.

— Ви тільки гляньте, скільки такий собі ґрінгорн знає про закони Дикого Заходу. Ви часом не для того приїхали зі старої доброї Німеччини, щоби зіграти тут роль верховного судді? Чи, можливо, цей Клекі-Петра був вашим родичем або другом?

— Ні.

— Ось із цього треба починати! Дикий Захід справді має свої непорушні та особливі закони. Вони вимагають: око за око, зуб за зуб, кров за кров, як написано в Біблії. Якщо трапилося убивство, то той, хто має на це право, може відразу ж покарати вбивцю на смерть, або ж утворюється суд, який ухвалює вирок і виконує його. Так тут позбуваються зловмисників і шкідників, які заважають жити чесним мисливцям.

— Тож створімо такий суд!

— Для цього потрібен позивач.

— Це я!

— За яким правом?

— За правом людини, яка не може допустити, щоби такі злочини залишалися без покарання.

— Ого! Ви знову говорите як ґрінгорн. Ви можете виступати позивачем у двох випадках. По-перше, якщо вбитий був вашим родичем або другом чи близькою людиною. Але ви вже зізналися, що так не було. По-друге, ви могли б оскаржити вбивцю, якби самі були жертвою. Ви жертва?

— Семе, справа ця зовсім не така, з якою можна собі жартувати!

— Знаю, знаю! Просто хотів додати цей пункт для повноти картини. Отже, ви не маєте жодного права бути позивачем, так само, як і ми всі. А там, де немає позивача, немає і судді. У цьому випадку немає змоги провести суд.

— То що, Раттлєр залишиться без покарання?

— У жодному разі. Не поспішайте так! Даю вам слово, що покарання наздожене його так само швидко, як миттєво влучає в ціль куля з моєї Лідді. Апачі подбають про це.

— Але нас також покарають разом із ним!

— Це дуже ймовірно. Але невже ви думаєте, що ми можемо уникнути цього, убивши Раттлєра? Ми разом працюємо, разом потрапимо в полон і уб’ють нас також усіх разом! Апачі вважають не лише його одного, а й усіх нас убивцями, тож відповідно й поставляться до нас, якщо ми потрапимо їм до рук.

— Навіть якщо ми позбудемося Раттлєра?

— Навіть тоді. Вони постріляють нас усіх, не питаючи, з нами він чи ні. А як ви взагалі збираєтеся позбутися його?

— Вигнати його геть.

— Про це ми також радилися і дійшли висновку, що, по-перше, ми не маємо права проганяти його, а навіть якби могли, то робити так нерозумно.

— Але ж, Семе, я вас не розумію! Якщо хтось мені не подобається, то я розлучаюся з ним. А тим більше — з убивцею! Невже ми мусимо терпіти біля себе такого нікчему, до того ж пияка, що може завдавати нам усе нових клопотів у майбутньому?

— Так, на жаль, повинні. Раттлєр — найманий працівник, так само, як я, Стоун чи Паркер, так само, як і ви. Тож звільнити його можуть лише ті люди, які наймали. Ми повинні дотримуватися законів.

— Дотримуватися законів! У ставленні до людини, яка день за днем ігнорує закони Божі і людські!

— Навіть коли так! Усе, що ви кажете, правда, але не можна робити помилок, виправдовуючи себе тим, що хтось інший скоїв злочин. Верховна справедливість повинна бути бездоганною. Тому всі ми, вестмени, які іноді зобов’язані вершити таку справедливість, повинні дбати про свою репутацію. Але навіть попри це, скажіть мені, будь ласка, що робитиме Раттлєр, якщо ми проженемо його?

— Це вже не моя справа!

— Це наша спільна справа! Бо в такому разі ми всі опинилися б у постійній небезпеці, адже він за всяку ціну намагатиметься помститися нам. Тож краще нехай залишиться тут і принаймні буде під контролем, аніж, вигнаний, скрадатиметься довкола і по одному відстрілюватиме нас. Мені здається, це важко заперечити.

Тут Сем кинув на мене багатозначний погляд, і я зрозумів його натяк, бо він показав очима на товаришів Раттлєра. Якби ми пішли проти нього, то це могло б призвести до конфлікту всередині табору. Тут я не міг не погодитися з ним,