Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев

— Прочитай і напиши: «Все із слів моїх записано правильно, в перелічених злочинах визнаю себе винуватим».

Крутячи олівець, Готовцев щось напружено обдумував. Навколо нього були грізні й невблаганні судді. Вони мали чисту совість, дужі руки. До зрадників такі руки нещадні. Це він розумів, його нижня губа дрібно тремтіла.

Судді ждали.

— Ну? — промовив Чорноп'ятов.

Готовцев відкинув липке волосся, прорвав тишу якимось ридаючим звуком і приготувався писати. Рука спершу не слухалась його. Букви наскакували одна на одну. Потім він, видно, заспокоївся і звернувся до Чорноп'ятова:

— Продиктуйте краще.

Чорноп'ятов почав диктувати. Готовцев підсунув до себе каганець і… дмухнув на нього. Язичок полум'я зірвався, каганець погас.

Це було так несподівано, що в першу мить усі розгубилися.

Одразу ж у непроглядній пітьмі загуркотів стіл, перекинутий Готовцевим, полетів кинутий ним стілець.

Почувся тупіт ніг, крики. Готовцев кинувся до дверей, але сильний удар під сонячне сплетіння відкинув його вбік до вікна.

В руці Калюжного блиснув ручний ліхтар. Промінь метнувся в один бік, у другий і зупинився на зрадникові. Блідий, з перекошеним від люті обличчям, з палаючими очима, він притискався всім тілом до стіни.

— Ось тобі остання плата… Іудо! — почувся здавлений голос Чорноп'ятова.

І гримнув постріл…

39

Штауфер спізнився на роботу на дві години. Зайшовши до кабінету, він підійшов до настінного календаря, зірвав аркушик і кинув у корзину.

Настрій був страшенно поганий, братися до роботи не хотілось.

Справа Готовцевої стояла на мертвій точці. Минула доба, і не вдалося дізнатися навіть її справжнього прізвища, по кажучи вже про те, з яким завданням вона сюди прибула, хто її послав.

Вона вперто мовчала, а коли й говорила, то тільки грубощі. Побої переносила з якоюсь покірливістю і приголомшуючим спокоєм. Штауфер скинув очима на кусок шланга, що лежав на підвіконні. Легко сказати! Від одного удару такою штучкою завити можна, а вона хоч би голос подала. Якийсь фанатик, а не людина.

— Т-так, — спроквола мовив він. — Справи кепські.

А тут ще оказія з цією злощасною машиною кур'єра. Не встиг він, прийшовши вночі додому, лягти в ліжко, як подзвонив військовий комендант. Виявляється, він додатково перевірив і точно встановив, що спеціальна машина проїхала село Лопухово і таємниче зникла між ним і містом. Дивина!

— Куди ж вона могла зникнути? Не розвіялася ж у повітрі? Дико і незрозуміло! Адже їхало шість чоловік, озброєних двома кулеметами, автоматами, пістолетами, гранатами. Ціла бойова одиниця, здатна самостійно вести бій! Так, але з ким вести бій? Якби він стався, то лишилися б хоч які-небудь сліди. А то ж ніяких! І що його тепер діяти? Де шукати цю машину?

У двері постукали. Зайшов обершарфюрер і, простигши вперед праву руку, привітав шефа:

— Хайль Гітлер!

— Хайль! — гаркнув Штауфер, і це прозвучало так, ніби він мав сказати: «Забирайтесь ви під три чорти!»

Гестапівець підійшов до стола і нерішуче кашлянув.

— У чому справа? — роздратовано запитав Штауфер.

Обершарфюрер вдихнув повітря, з шумом випустив його і доповів:

— Минулої ночі Готовцев, під кличкою «Філін», заподіяв собі смерть…

Короткі брови в начальника гестапо повільно полізли вгору, очі закруглились. Він потихеньку відкинувся на спинку крісла і завмер у нерухомій нозі з папіврозкритим ротом.

Обершарфюрер розгублено переступав з ноги на ногу і вагався: продовжувати чи зачекати. Він зупинився на останньому і не мигаючи дивився в очманілі очі свого начальника.

— Як заподіяв? — ледве чутно запитав Штауфер після кількох нудних секунд.

Обершарфюрер, розміркувавши за цей час, що не він є винуватцем подій, трохи підбадьорився і, маючи на увазі головним чином «як», відповів:

— Загнав собі кулю в серце з пістолета російського зразка, модель «Т».

Обершарфюрер про всяк випадок ступив крок назад.

Штауфер схопився руками за край стола, ніби збирався зсунути його з місця, і своїм пискливим, баб'ячим голосом зарепетував:

— Звідки в нього пістолет?!

— Не можу знати, пане гауптштурмфюрер! — швидко почулося у відповідь.

— Де це трапилося? Коли? Як ви довідались? — посипалися нервові запитання.

— Трапилося це, як я вже доповів, у власній квартирі Готовцева і, мабуть, уночі або вдосвіта. Вранці дружина Готовцева вернулася додому і застала його мертвим. Вона негайно ж заявила в поліцію.

— А де була в цей день дружина? — запитав Штауфер.

— Це також з'ясовано. Дружина його працює телефоністкою на міському комутаторі. До години ночі вона чергувала, а потім пішла в гості до свого рідного брата, в якого й залишилася ночувати.

— Хто такий її брат?

— Брат — перукар, чудовий майстер і ні в чому поганому не запідозрений. До того ж інвалід.

— Ви були на місці?

— Так точно!

— І чому вирішили, що тут самогубство?

Це питання не збентежило обершарфюрера. Він пояснив:

— По обстановці в кімнаті, по напрямку пострілу, по тому, як лежало тіло…

— А кулю, кулю знайшли?

— Так, чи то пак ця куля сидить під лівою лопаткою, і при розтині її, напевно, удасться витягти.

— Де труп?

— У моргу міської лікарні.

Штауфер голосно зітхнув і, підійшовши до вікна, втупився порожнім поглядом у майдан. Через хвилину він повернувся, сів на підвіконні й сказав:

— Гм… Дивно! Не вірю, щоб Готовцев сам заподіяв собі смерть. Ніхто мене в цьому не переконає. Він боягуз. Розумієте, боягуз! А боягузи, щоб ви знали, ніколи не розлучаються з життям з якихось вищих міркувань. Це істина.

— Мабуть, що так, — змушений був погодитись обершарфюрер, хоч у душі не згоджувався з теорією шефа і мав про це свою власну думку. Але йому хотілося скоріше закінчити цю неприємну розмову,

— Сусіди в Готовцева були? — поцікавився Штауфер.

— Так точно! Були і є! Будинок, у якому він живе, складається з двох окремих квартир, по дві кімнати в кожній, До квартири Готовцева вхід з вулиці, а до другої — з двору, його сусідка — літня жінка з двома дітьми. Чоловік її пивовар, добровільно виїхав до Дрездена і працює там на пивному заводі. Прізвище його Монаков. У картотечних списках його немає. Я допитав її. Вона була вдома. Каже, що прокинулась від якогось короткого стуку, але не впевнена, що це був саме постріл. Оце й усе.

— Так, саме все! — глузливо підкреслив Штауфер і відпустив підлеглого.

40

На денному допиті Штауфер чомусь не вдавався до побоїв. Гестапівець у цивільному, схилившись над паперами, сумлінно заносив до протоколу всі запитання Штауфера і терпляче ждав відповіді. Але даремно.

Арештована мовчала.

Скоро Штауфер ненадовго вийшов. Гестапівець у цивільному підвівся з-за столу і, наблизившись до