💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська

Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська

Читаємо онлайн Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська
пам’ятає. Тільки бабуся іноді любить про це розповідати. На самісінький Нельчин день народження поприходили гості. Вони довго сиділи за столом, їли, пили, розмовляли й давно забули, чому тут зібралися. Нелька мала під столом свою схованку. Вона любила там щодня гратися, складала свої іграшки, одяг, книжки. Це були її і тільки її володіння. Гості так довго засиділися, що Нелька знудилася і зголодніла. Їй набридли чужі ноги під столом, незнайомі голоси та вся ця нудота. Серед гостей не було дітей, а дорослим свої справи в голові. Їм би тільки потеревенити. Ніхто за Нелькою не шукав і не давав їсти. Вона нудилася, навіть плакала. Усе надаремно. Раптом вона натрапила під столом на якусь незнайому пляшку, нічим не схожу на її. Розкоркувала й відпила кілька ковтків… Нельку помітили тільки тоді, коли вона викотилася з-під столу. Усі зрозуміли, в чому річ, коли побачили в її руці пляшку з напитком для дорослих, яка чомусь опинилася під столом. «Швидка допомога» приїхала не дуже швидко. Нельку вклали в ліжко. Вона проспала два дні й дві ночі. Тепер їй уже нічого не страшно. 4. Виховні процеси

Моїм вихованням займався дід. Ледь не від народження. У мами завжди було море роботи. Так вона казала. Я ще не бачив того моря, але розумію, що це щось таке, куди втікають на відпочинок. Поки мама з татом відпочивали на роботі, я – ріс. Рік… Три…

Мені найбільше подобалося бути з дідом. Він також обіцяв мені собаку. Навіть швидше, ніж дозволить мама. Собаку триматиму під ліжком. Так дід казав. Як тільки мама піде на роботу, я буду випускати його з-під ліжка й гратися. Досі не знаю, як це має виглядати практично, але дід казав, що щось придумає. Колись ми так тримали під ліжком їжака. Але той завжди вилазив із свого ящика й ховався за шафою. Дід щодня витягав його звідти шваброю. Це мені зовсім не подобалося. Їжачкові теж. Мама почала ще швидше втікати на свою роботу. Тому ми вирішили випустити їжачка на волю. Собака мені подобається навіть більше, ніж їжак: його можна гладити й брати на руки.

Бабуся у мене трохи грізна. Так дід каже. Я її добре не знаю, бо вона тепер з нами не живе. Вона живе на Криті. Бабуся поїхала туди, коли мені був один рік. Дід показував на карті той Крит (Він у мене все знає!). Коли мені було три роки, дід купив мені глобус, і я вивчив усі острови. От тільки вони видавалися надто мурашиними. Навіть Крит (і як бабуся на ньому поміщається?) Ми щодня ходили з дідом до іграшкової крамниці, і дід дарував мені гоночні машинки. Я переїжджав ними з одного кінця глобуса на інший, з острова на острів, із континенту на континент, і тепер мені не страшна жодна головоломка з географії. Класно мати такого діда!





Мені все одно хотілося, щоб нас відвідала бабуся. Найбільше я чекав її, коли мені виповнилося чотири роки. До нашої крамниці привезли новий автопарк, і я хотів неодмінно подарувати його бабусі. Зрештою, вона має на щось нормальне витрачати гроші, які привезе. «Бабуся тебе точно не впізнає, – казав тоді дід. – Подумає, що то якийсь сусідський хлопець до діда в гості приходить». Так ніби дід ніякої роботи не має, лиш із сусідськими хлопцями теревенить.

За бабусею я дуже скучаю. Я навіть вирішив ще подарувати їй пожежну машину на пульті. За п’ятсот гривень. Дід казав, що це дорого, але для бабусі мені нічого не дорого. Як альтернатива могла бути навіть приставка до комп’ютера. Все-таки трохи краще, ніж скейтерська дошка чи гирі для біцепсів.

Спочатку я часто розмовляв з бабусею по телефону. От тільки із зв’язком нам не завжди щастило. Як тільки я просив бабусю розповісти про її плани щодо нових покупок, зв’язок відразу переривався. Спершу я телефонував до неї сам, щоб бути в курсі всіх її справ. У мами в мобілці швидкий набір: натискаєш цифру «два» – і відразу з’являється бабусина фотографія. (Я був ледь не Джеймс Бонд! Клас!) Кому б таке не сподобалося! Я розмовляв з бабусею майже щодня. За місяць я вже не міг знайти маминого телефону. Напевно, загубила і боялася зізнатися. Я розумів, що мені доведеться купити їй новий, коли бабуся приїде.



Дід мені завжди все дозволяв. Я зробив собі в бабусиній шафі штабну квартиру, вистриг із її вечірньої сукні піратський прапор, а з прикрас склав піратський скарб, який я захищав від нападу чужинців. Ними були Бодько і Стас. Іноді я винагороджував їх скарбами за доблесні бої.

Коли я був малий, то кликав діда «діду» і «бабо». Дід у мене був за двох. Він багато носив мене на плечах. Коли перехожі запитували, чому він мене носить, відповідав, що йому добре платять. Вони починали розпитувати, де він знайшов таку гарну роботу. Коли мені було чотири, ми з дідом щодня вмощувалися перед телевізором, їли чипси і дивилися новини, футбол та всі телесеріали, а після обіду чимчикували в кафе: я пив кока-колу, а дід – живчик. Потім ми обходили всі крамнички мікрорайону, розмовляли із сусідами і сусідками. Я розповідав їм, чим закінчилася нова серія «Інтернів». Навіть бабусі похвалився, що ще не проґавив жодної серії. Бабуся страшенно зраділа і вирішила, що мені слід терміново продовжувати дивитися телевізор у дитячому садку.

– Там справді цілий день телевізор дивляться? – допитувався я в діда.

– Якщо так каже бабуся… – знизав плечима дід. Про бабусю він завжди говорив пошепки.


Найбільше, що я не любив, це поліклініку. Та перед дитячим садком треба було здати всі аналізи і відвідати кожного лікаря. Я ніколи не буду дитячим лікарем. Заглядати в рот і стукнути молоточком по колінах – це не професія. Я краще оберу собі професію, де можна цілий день гратися на комп’ютері. Дід каже, що пізніше я зможу змінити свою думку.

В окуліста (це слово я прочитав на дверях) було найпростіше. Сувора тітка в білому чепчику встромила мені в руку щось схоже на кришку від йоґурту і закрила нею праве око. Вона, напевно, хотіла, щоб я розповів їй, що бачать одноокі пірати. Дарма я сподівався на якісь пригоди. Мені відразу показали півня, а я подумав, що то оселедець з чубчиком. Машинка нагадувала динозавра з невідомо якої ери (на динозаврах я добре розуміюся, мені дід про них книжку

Відгуки про книгу Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: