Браслет із знаком лева - Леся Холодюк
Майкл йшов вулицею і насвистував веселу пісеньку. Йому треба було б перестати це робити, бо пальці стали геть липкими та важко відривалися від льодяника, але зате у нього так класно виходило.
Біля їхнього будинку він якось виловив з кишені носовичок, поплював на пальці та спробував їх витерти, але від того усі долоні стали липкими і неприємними на дотик. Майкл замотав цукерку в барвисту обгортку, бо збирався заграти для мами, а долоні потер об цегляну стіну і потім, ще раз поплювавши на них, витер носовичком. Долоні стали червоними від цегли, а хусточка, його чистенька і випрасувана хусточка, перетворилася у клаптик брудної шматини. І аби швидше позбутися її, Майкл вирішив пожбурити хустинку під колеса батькового бюїка, спочатку протерши диски на колесах. Але вони чистішими не стали, і Майкл лишив цю справу, кинувши під колеса носовичок. Тоді швиденько піднявся сходами.
Вхідні двері були чомусь відкриті, через них можна було бачити світлий килим на підлозі.
— Мамо, гей! — покликав Майкл, закриваючи двері. — Чому ти не закрила двері, що за…
У вітальні нікого не було.
— … новина? — спитав у картини, що висіла на дальній стіні, на якій маленький літачок низько йшов над хвилями бурхливого моря.
У них в сім’ї мама зустрічала їх на порозі: батька після роботи, Майкла після школи і завжди ретельно зачиняла на два оберти ключа. Так тоді зробив Майкл. Він повернувся до дверей і — раз, два — легко повернув ключем.
— Мамо? — У вітальні панував безлад. Переповнена попільничка, в якій ще диміла цигарка. Це мамина, Майкл впізнав її по брунатному фільтру із золотим пасочком, а рожевий пасочок був на початку цигарки, тому вони так і називалися «Rose». Зараз цигарка тліла і наближалася до золотого пасочка…
Він подався на кухню, але там теж нікого не було. Значить, батько, як завжди, спить після нічного чергування, а мама десь порається.
— Гей, мамусю, я знаю, що ти тут, — тихенько піднімався Майкл сходами на другий поверх.
Двері спальні, в якій мав зараз хропіти батько, були теж привідкритими, але Майкл не почув батькового хропіння, замість нього… почув дзвінкі ляпаси і приглушений стогін «не треба, благаю, не треба»… А батько ляскав і ляскав, при цьому видихував страшне: «Ти мене не хочеш, суко, через те, що я перехилив зайву склянку? А мені наплювати на твою згоду, я візьму тебе й так, бо я хочу, я — твій чоловік, а ти законна моя сучка. І що хочу, як хочу, те й зроблю з тобою»…
Майкл почув, як тріснула тканина і просто до дверей полетіли мамині розірвані трусики, майже така сама шматочка, яку він пожбурив під колеса бюїка.
Майкл закрив рота рукою, щоб не закричати, скотився сходами до вітальні, повернув ключем раз-два і побіг у найтемніший куток саду, що ріс за будинком. Його трясло… Він БУВ МАЛИМ і НЕ ЗНАВ, як допомогти мамі. Він боявся батька, бо коли той п’яний, то лупцює Майкла за найменшу провину.
Але ж тепер Майкл ДОРОСЛИЙ і ПОВИНЕН ЗНАТИ, ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ!
… Його знову трясло… Десь зовсім недалеко хтось розділяв разом з ним його дитячий переляк, тільки не схлипував тихенько, а кричав занадто голосно, навіть переходив на панічний вереск. Не один голос, не один крик… Фіалкові очі, погляд яких так заспокоював, закрила бентежна пелена. Невже він втратив відчуття, і загубив у пам’яті те, що заспокоює?
І перш, ніж усвідомив, що його трусить не тільки від нездорового сну, страшної сили тріск послав тіло вперед. Знову в цей нездоровий сон, з якого не знайшов виходу?..
2
Ніхто б із знайомих не дозволив собі сказати, що Теодор Ероут заздрісник і скнара. Ніхто не пхав носа у його справи, кожен жив, як умів. І дарма тюльку травити, що у вас все окей, це для простачків, котрі слину пускають, вимовляючи оте благополучне слово. Хіба цим проведеш справжню опінію?
Тед раз по раз влаштовував вечірки з вишуканим дрінком, а це у шкалі соціальної ієрархії значило куди більше, ніж нова золота защіпка у краватці. Не його провина, що під ранок доводилося давати ляпаса дружині, бо та хвойда із заллятими баньками знаходила собі місце будь-де, аби спокусивши диявольськими сідницями, перепхатися з кимось з його добропорядних друзів.
А якщо Ероут виставляв так щедро і зі смаком, тим більше, нахлятися за чужий кошт означало, що у твоїй домівці можна розслабитися, — то це значить, у Теда таки й справді все окей, дарма, що дружина — шльондра. Але це не суттєво, це стосується тільки уподобань цього милого рудого поросятка, котре міцно стоїть на ногах серед мотлоху зварйованого світу. Тед умлівав од того, що знав — так про нього говорять там, де слід, і ті, хто треба.
Нікому, ніколи Тед не зізнавався, що над усе любить гроші та власну опінію. І тому свої почуття демонстрував уміло, як професійний актор, чітко і тверезо розставляючи де слід логічні наголоси. Навіть коли розмовляв, працювала тільки нижня щелепа, на верхній був завжди почеплений зневажливо-незворушний оскал.
Тому-то й програє золота защіпка у порівнянні з грошима, витраченими на добрий дрінк. Не кожному дано це збагнути, але скнарою
