Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх
— Отже, у нас нема чого їсти? — звернулася Кет до Томаса. — Що ж ми тепер робитимемо? Проте індійці живуть же в цій місцевості. Виходить, є тут якась їжа?
— Справді, ви таки дещо розумієте, — промовив Томас, рихтуючи Адамсові балку. — Тут, у цій триклятій місцевості, є лише одне, чим можуть живитися люди: бізони!
— Отже, ви полюватимете на бізонів?
— Якщо тільки ми натрапимо на них… певна річ. Адже бізонів не покличеш, як курей… тю-тю-тю, і вони тобі при йдуть… Бізони, вони мають свій власний розум і свої влас шляхи. Здається, поблизу немає табунів.
— А Токай-іхто і Ведмеже братство? Чим вони харчуються?
— Але які ж бо ви настирливі з своїми запитаннями У них ще є зимовий запас: сушене і заморожене м'яс і коли вони його з'їдять, а бізони ще не з'являться…
— Тоді що?
— Тоді вони танцюватимуть танець бізонів з своїми жерцями-чаклунами: «Добрий дух, дай нам бізонів, бізонів, бізонів. Бізонів, бізонів, бізонів Дай нам, добрий дух». Це вони співають день і ніч і при цьому танцюють.
— Справді? Це ж просто дурниця.
— Невже? А хіба ви, міс Кет, ніколи не казали: хліб наш насущний дай нам днесь? Пробелькочете це ви собі абияк, бо ж ви не голодні. А індійці навесні терплять справжній голод.
— А якщо бізони все ж таки не приходять?
— Коли бізони не йдуть до індійців, то індійці мусять самі йти до бізонів. Тоді вони знімають свої намети і мандрують в іншу місцевість. Чоловіки, шукаючи табунів, гасають на своїх прудких мустангах… у межах власних мисливських угідь, а якщо там нічого не знаходять, то й у чужих… Тоді вже не обходяться без кровопролиття.
Кет, здається, замислилась.
— Нічого хорошого немає в такому житті, — сказала вона і поглянула на Адамса, але він дивився кудись убік. — Не мати навіть постійного будинку, бо завжди треба з наметами мандрувати слідом за бізонами… Взагалі тут не худоба залежить від людей, а люди від худоби… Але ми не можемо наслідувати їхній приклад і зараз вирушити кудись на пошуки бізонів, бо ми не гарантовані від нападу червоношкірих.
— Ні, міс Кет, цього ми не зробимо. Ми повинні якось інакше зарадити своєму лихові.
— Але як?
Томас зморщив лоба.
— Майор уже давно наказав Роучу відправитись з більшою частиною гарнізону до найближчого форту і вимагати гам новий провіант і нові боєприпаси… Ну й витріщать же вони очі, коли дізнаються, що в нас скоїлось. Тут зостанеться лише кілька чоловік, і для них залишать все наявне продовольство: його вистачить, поки прийде обоз. Ви поїдете з ними назад.
— Це вже не ваша справа, що мені робити, — гостро відказала Кет. — Я, звичайно, лишуся з своїм батьком.
— Якщо він вам дозволить! — посміхнувся Томас.
— Скажіть мені краще, чи немає серед вас кравця?
Тепер розреготались і Томас, і мовчазний Тео.
— Спитайте когось іншого, міс, ми ж не знаємо гарнізону. Ви хочете замовити собі амазонку?
— Звичайно. Викроїти є з чого. Ковдр вистачить. Я вже все обміркувала.
— Ага! Отже, ви справді вирішили тут залишитись? О, то ви хоробра дівчина!
— Не знаю. Але, у всякому разі, я не повернуся назад до тітоньки Бетті, якщо вже я втекла від неї.
— А що, вона гірша за індійців?
Кет спочатку засміялась, а потім знову стала серйозною.
— Так, де в чому вона таки гірша за них. Не думайте, Томасе, що я така дурна й легковажна, як вам здається. Минулої ночі я пережила разом з вами напад на наш транспорт і скажу вам відверто, що й досі тремчу на саму лише згадку про це. Але це зовсім інше. Це ж війна, і я можу при цьому загинути, хоч, звичайно, сподіваюсь, що саме в мене куля не влучить…
— Ви говорите, як бувалий солдат…
— Але тітонька Бетті не відкритий ворог. З ранку й до вечора це втілення злості в людській подобі. У нас, у Смітів, немає грошей, а в неї є гроші, дуже багато грошей, і вона поводиться зі мною, як з charity child — бідною родичкою, що потребує благодійності. Цілий день я мушу дякувати їй за добрість і лестити, бо ж вона, мовляв, тітка із спадщиною… Вона гадає, що я дозволю поводитися з собою, як з білим пінчером. Томас, я не можу терпіти цього, і мене більше там не побачать. Уявіть собі, як би це я повернулась назад до неї з каяттям… Ні, нехай мене краще десь застрелить дакота… а тітонька Бетті хай заповість свої гроші якійсь богадільні… Я ні в якому разі не заслуговую на них.
Щоки Кет зашарілися. Адамс, обіпершися на сокиру, дивився на неї, поки вона говорила. Отака-то вона, ця дівчина, з якою він хотів одружитися заради грошей. Який сором! Кет обернулася і помітила Роуча, що саме підійшов і, певно, чув її слова.
Вона вимушено засміялася і відійшла до коней.
Настав полудень. За цей час встигли розчистити чималу територію форту і почали будувати перший тимчасовий притулок. Роуч з більшою частиною гарнізону виступив з форту.
З Кет він попрощався дуже холодно й байдуже. Дівчина, що посварилася з багатою тіткою, не цікавила Роуча.
З майором лишилося всього десять чоловік, і серед них Тобіас, Адамс, Томас і Тео. Кет таки домоглася свого. Зараз дівчина
