Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх

— А раніше тут стояв один блокгауз?

— Атож, і навкруги не було ніякого частоколу.

— Тоді це ще більше скидається на правду. Нехай би хтось пірнув туди і перевірив, куди веде яма.

— Так, нехай хтось… — Адамс окинув поглядом чоловіків, що з'юрмилися навколо. Проте ніхто не виявляв бажання пірнати у воду. Томас кудись побіг_і швидко повернувся з великим каменем, пов'язав його до свого ласо, занурив у яму з водою. Яма сягала майже три метри завглибшки.

— Гм.

Чоловіки стояли в нерішучості, коли вартовий із спостережного горба подав знак: «Повертається майор із загоном!»

Смеркалося. Від тіней Скелястих гір на західному обрії аж до темніючого сходу небо забарвилось фіолетовими відблисками. Річка сріблилася у вечірньому сяйві.

Вже здалеку було чути, як двигтить земля під могутнім тупотом копит великого кавалерійського загону… А невдовзі на протилежному березі річки з'явився і сам майор з драгунами і раурайтерами. Загін перейшов брід, і майор наказав спішитися біля зруйнованого форту. Солдатам аж дух перехопило від люті, коли вони побачили згарище, і лише присутність майора утримала їх від прокльонів, що ладні були зірватися з їхніх уст.

Сміт коротко запитав, що сталося, і Адамс, чоло якого аж потом вкрилося від замішання, доповів про все. Майор звелів показати йому яму з водою. Потім він кивком підкликав розвідника Тобіаса, що повернувся разом з загоном.

— Ось тут… Ми з'єднаємо кілька ласо і прив'яжемо тебе до кінця вірьовки. Ти пірнеш і дізнаєшся, куди веде ця діра; коли не зможеш просуватися далі — тричі сіпни за вірьовку, і ми тебе витягнемо.

Вершники зв'язали ласо, і Тобіас, не промовивши й слова, скорився. Сторчака кинувся він у яму і швидко зник. Лише безперервне посмикування ласо свідчило про те, що він рухався вперед. Але згодом посмикування припинилось, і Адамс, що разом з іншими тримав ласо, відчув, як воно тричі сіпнулося; це означало «тягніть назад!».

Спочатку показалися ноги Тобіаса, а потім з води вигулькнула вся його темна постать. Плечі індійця були подряпані, він кашляв і спльовував воду.

— Колись це був добрий водопровід, — сказав він. — Веде до річки. Але тепер у ньому багато піску. Важко пролізти. Одне місце дуже вузьке. У вузькому місці ось що я знайшов. — Тобіас підніс у руці якусь річ.

— Що це таке? Покажи! — звелів Сміт.

Виявилось, що то клапоть шкіри від індійської штанини-гамаші з бахромою на швах.

— Штанина привида, — сказав Тобіас. — У вузькому місці вона в нього обдерлася.

— Привид! — повторив Сміт гнівно. — Щось дуже цей привид скидається на живу істоту! Чи не здається тобі, Тобіас, що якийсь індієць… ну, хто б це міг бути… чи не здається тобі, що тут проліз дакота? Коли йдеться про життя, то на все можна зважитись.

— Дакота пролізе. Він гнучкий і сильний. Може бути довго під водою. Токай-іхто з річки водопроводом пробрався в будинок, там сховався, запалив огонь і знову через водопровід пірнув у річку.

— Він пролізе! — вигукнув Сміт. — Він утече, і червоношкірі теж утекли з нашими боєприпасами, поки ми витріщалися на крутійські трюки їхнього вождя. Негідник точно знав, чого він ішов у наш форт і для чого морочив нас тут своїми витівками… Лише для того, щоб нас затримати, відвернути увагу від його людей, яким треба було прорватися з боєприпасами у свої мисливські володіння. Він утік, а ми стоїмо собі тут з порожніми руками перед зруйнованим фортом!

— Хуг, — пробурчав Тобіас, зустрівшись очима з розлюченим поглядом коменданта.

Лейтенант Роуч попросив дозволу висловити свою думку.

— Можна дещо запитати? — вкрадливо почав він. Комендант кивнув.

— Адамсе, — почав Роуч, — наскільки мені відомо, ти прибув у цей блокгауз ще перед тим, як сюди вступило військо?

— Так, за день раніш.

— Отже, у всякому разі, вже два роки. І ти нічого не знав про цю яму з водою? Чи тільки нам не сказав про неї?

Адамс відвернувся од Роуча і заговорив до Сміта:

— Майоре! Я нічого не знав про цю яму. Певно, до сьогоднішнього дня вона була добре замаскована землею. Але я пригадую, що вночі, перед тим, як ви зайняли блокгауз, з цього будинку зникло двоє людей — Бен і Червоний Лис. Для мене це було загадкою, і лише тепер я зрозумів, як це могло статися. Бен збудував собі на випадок утечі потаємний вихід, що одночасно правив і за водопровід. Мене тільки дивує, що дакота знав про нього. Бо тоді він міг би спіймати обох…

— А мене тільки дивує, що ми досі нічого не знали про це! — схвильовано вигукнув Сміт. — Адамсе, усе те, що ти зараз розповідаєш, лише збільшує твою провину! За ці два роки у тебе було досить часу подумати про те, як зникли оті хлопці. Протягом двох років ти спав на цій долівці і нічого не помічав?! Я вже тобі казав, що ти гречкосій, а не солдат! Дуже шкодую, що довірив тобі форт, і це вже востаннє я покладаюсь на тебе! Так недбало, так несумлінно поставитись до такої важливої справи! Ти винний у знищенні всього нашого форту.

— Тоді я можу йти звідси, — обурено кинув Адамс.

— Аби у тебе була хоч краплина честі, ти б сказав, що ладен віддати життя, щоб спокутувати свою провину! Але хіба здатна на це твоя холопська душа!

Адамс мовчав, а Роуч дивився на нього з тріумфуючою посмішкою.

Тим часом уже зовсім стемніло. Одна за одною спалахували мерехтливі зірки над пустельною, суворою країною. Гарнізон мусив подбати про підготовку до ночі. Далеко