Гробниця - Кейт Мосс
— Якщо ти так хочеш, — мовила вона своїм сріблястим голосом, — то я поїду.
Леоні настільки здивувалася, що з радощів кинулась Ізольді на шию, чим її аж трохи налякала. Під корсетом і сукнею вона відчула, як сильно схудла її тітка, але відразу ж викинула це з голови. Леоні не сподівалася, що Ізольда погодиться, і тому дуже зраділа. Можливо, це була довгоочікувана ознака того, що вона, нарешті, повертається до життя й почне опікуватися своїм прекрасним малюком.
І маленька компанія вирушила поїздом до Каркасона.
Маріета ввесь час турботливо позирала на свою пані. Паскалеві натомість випало займатися малим. Він розважав його розповідями про нещодавні подвиги французької армії в західній Африці — Дагомеї та на Березі Слонової Кістки. Паскаль із таким запалом говорив про джунглі, пустелі, рев водоспадів і невідомий світ на таємничому плоскогір’ї, що Леоні почало здаватися, ніби всі ці описи хлопець почерпнув із творів мосьє Жуля Верна, а не зі сторінок газет. А малий і собі розважав пасажирів переповіданнями історій мосьє Беяра про відважних середньовічних лицарів. Виявилося, що він дуже добре запам’ятав ці розповіді про романтичні й жорстокі часи.
Прибувши до Каркасона під обід, вони поселились у мебльованих кімнатах у нижній Бастиді, якраз біля собору Сен-Мішель і досить далеко від того готелю, де шість років тому зупинялись Ізольда, Леоні й Анатоль. Решту дня Леоні провела в прогулянках зі своїм племінником, якому вона дозволила з’їсти забагато морозива та який захоплено дивився довкола широко розплющеними очима.
О п’ятій вони повернулися до пансіону відпочити. Леоні застала Ізольду коло вікна на дивані. Вона напівлежала, спрямувавши погляд на парки бульвару Барб. У грудях у Леоні занило: вона відразу збагнула, що тітка не збирається йти з ними на феєрверк.
Леоні нічого не сказала, сподіваючись, що помиляється, проте коли настав час іти на вечірню виставу, Ізольда заявила, що велике скупчення людей пригнічуватиме її та дратуватиме. Луї-Анатоль не засмутився, бо, якщо чесно, то він і не розраховував на товариство своєї матері. Однак Леоні несподівано навіть для себе вибухнула роздратованими наріканнями, що навіть за такої святкової нагоди Ізольда не бажає пересилити себе заради власної дитини.
Залишивши Маріету опікуватися своєю пані, Леоні та Луї-Анатоль пішли на виставу з Паскалем. Видовище організував і оплатив місцевий промисловець, мосьє Сабатьє, винахідник аперитиву «А’Ор-Кіна» та лікеру «Мішлен», відомого як «Король лікерів». Видовище влаштовували вперше, але з тією задумкою, що коли воно матиме успіх, то наступного року стане ще кращим і масштабнішим. Присутність Сабатьє відчувалася скрізь: і в рекламних брошурах, що їх малий Луї-Анатоль назбирав цілий стос, і в сувенірах та плакатах, розклеєних на стінах будинків.
З настанням сутінків на правому березі річки Од, у кварталі Тріваль, почали збиратися великі натовпи, щоб повитріщатися на фортечні мури Сіте. Дітлахи, садівники та служниці із заможних будинків, продавчині з крамниць і хлопчаки-чистильники чобіт — усі вони юрмились коло церкви Сен-Жімер, де колись ховалися від дощу Леоні та Віктор Констант. Вона відразу ж викинула цей спогад із голови.
На лівому березі теж зібралося так багато народу, що яблуку ніде було впасти. Деякі дітлахи видерлись навіть на вершечок муру біля каплиці Сен-Вінсент-де-Пол. У Бастиді люди зібралися коло брами Порт де Жакобін і вздовж берега річки. Ніхто достеменно не знав, чого очікувати.
— Ану залізай, малий, — сказав Паскаль і підсадив Луї-Анатоля собі на плечі.
Паскаль, Леоні та її племінник зайняли місце на мосту Пон В’є, утиснувшись в одну з ніш, з якої було видно воду. Наче розкриваючи велику таємницю, Леоні гучно прошепотіла малому на вухо, що навіть єпископ Каркасонський насмілився покинути свій палац, щоб подивитися на велике свято республіканських ідей.
Коли впала темрява, натовп на містку збільшився за рахунок завсідників найближчих ресторанів. Натовп перетворився на тисняву. Леоні глянула на свого племінника й подумала, що, мабуть, для нього це надто пізній час бути надворі та що його може налякати шум феєрверку й запах пороху. Утім, вона з радістю й полегшенням помітила на його обличчі той самий вираз уваги й зосередженості, який інколи бачила в Ашиля Дебюссі, коли той сидів за фортепіано, творячи свою музику.
Леоні всміхнулася, збагнувши, що їй дедалі частіше вдається тішитися своїми спогадами, не відчуваючи при цьому гіркоти втрати.
І цієї миті розпочалося «взяття» Сіте. Середньовічні мури охопило шаленство помаранчевих і червоних вогнів, барвистих іскор і диму. У нічне небо полетіли ракети, вибухаючи у височині.
З пагорба й над водою поповзли хмари ядучого диму, від якого в глядачів розболілись очі, проте пишність видовища надміру компенсувала цей дискомфорт. Чорно-синє нічне небо ставало то пурпуровим, то яскраво-зеленим, то білим, а над середньовічною фортецею яскраво палахкотіли різнобарвні кольори.
Леоні відчула, як Луї-Анатоль, сидячи на раменах Паскаля, поклав їй на плече свою маленьку теплу ручку. Вона накрила її своєю. Може, це початок чогось нового? Може, смуток, що так довго, надто довго панував у її житті, нарешті відпустить її й дасть дорогу сподіванням на краще майбуття?
— За майбутнє, — стиха мовила вона сама до себе, пригадавши Анатоля.
Його син почув її.
— За майбутнє, тітонько Леоні, — сказав малий, повторюючи тост. Він помовчав, а потім спитав: — Якщо я буду слухняний, ми приїдемо сюди наступного року?
Коли видовище скінчилось і натовп розійшовся, Паскаль відніс сонного хлопчика назад до пансіону.
Леоні поклала його спати. Пообіцявши, що вони неодмінно приїдуть на це видовище наступного року, вона поцілувала малого, побажала йому доброї ночі й пішла, залишивши, як і завжди, свічку, котра мала відганяти привидів, злих духів і нічних потвор. Леоні страшенно втомилася від своїх переживань і насиченого захопливими подіями дня. Думки про брата й почуття власної провини за те, що це вона вивела на нього Віктора Константа, увесь день не давали їй спокою.
Воліючи міцно заснути, Леоні приготувала собі снодійну суміш, розчинивши порошок у склянці гарячого бренді. Вона повільно, не поспішаючи, випила його, а потім прослизнула під ковдру й заснула глибоким сном без сновидінь.
Блідий світанок повернув світові його обриси, і над водами річки Од поповз густий ранковий туман.
Береги, тротуари та бруківка району Бастида були вкриті обривками паперу й рекламними листівками. Поламана самшитова палиця. Нотні аркуші зі слідами підошов, загублений кимось кашкет. І повсюдно — листівки з рекламою напоїв мосьє Сабатьє.
Поверхня річки була рівненькою, наче дзеркало, у ранковій імлі здавалося, що вода не
