Гробниця - Кейт Мосс
Погода змінилась, коли настав квітень. Він з’явився, немов генерал на бойовищі. Агресивний, шумний, войовничий. Купи хмар стрімко неслися над вершинами гір. Дні ставали дедалі довшими, ранки — світлішими. Маріета дістала свої голки та нитки. Вона розшила сорочки Ізольди та зробила вставки в її спідниці, щоб припасувати їх до змін у її фігурі.
Пробивши зашкарублу кірку на поверхні землі, червоні, білі та рожеві польові квіти несміливо підставили сонцю свої личка. Кольорові цятки, наче краплини фарби, що падали з пензля, більшали, множились і вібрували в довколишній зелені.
Прийшов навшпиньках сором’язливий травень, провіщаючи довші літні дні та сонячні зайчики на тихих плесах. Приїжджаючи до Рен-ле-Бена, Леоні часто ходила в гості до мосьє Беяра або зустрічалася з мадам Буск, щоб попити чаю у вестибюлі готелю «Де ля Рен». Побіля скромних міських будинків співали канарейки, клітки з якими з приходом тепла повісили надворі.
Цвіли лимони й помаранчі, і різким запахом їхніх квітів повнились вулиці. На кожному розі з візків продавали ранні свіжі фрукти, привезені через гори з Іспанії.
Аж ось і Домен де ля Кад забуяв красою під бездонним синім небом. Яскраве червневе сонце освітило блискучі білі піки Піренеїв. Нарешті настало довгоочікуване літо.
З Парижа Ашиль написав, що нарешті метр Метерлінк надав йому дозвіл покласти на музику його нову драму — «Пеллеас і Мелізанда». Він прислав їй також примірник роману Золя «Розгром», дії якого відбувалися влітку 1870 року під час франко-прусської війни. До книжки Дебюссі додав записку, у якій ішлося про те, що він знає: ця книга неабияк зацікавила б і Анатоля, як і самого Дебюссі, бо обидва вони були синами засуджених комунарів. Леоні заледве дочитала цей роман, проте її втішило те, що Ашиль зробив їй такий інтелектуальний подарунок.
Вона не дозволяла собі навіть подумки повертатися до карт Таро. У її свідомості вони пов’язувалися з трагічними подіями напередодні Дня всіх святих, і хоча їй так і не вдалось умовити панотця Соньєра розповісти про те, що він бачив і робив на прохання її дядька в гробниці, вона добре пам’ятала застереження мосьє Беяра, що диявол Асмодей вештається долинами в лихі часи. І хоча Леоні й не вірила в такі забобони (принаймні, так вона себе переконувала), їй не хотілося ризикувати, бо це могло б спричинити повторення колишніх жахіть.
Вона запакувала свій незакінчений комплект малюнків. Вони були надто болісним нагадуванням про брата й матір. Диявол і Вежа так і лишились ненамальованими. І ніколи Леоні більше не ходила до просіки, обабіч якої росли кущі ялівцю. Її близькість до галявини, де відбулася дуель, краяла їй серце. Дівчина навіть думати не хотіла про те, щоб вирушати в тому напрямку.
Перейми почалися в Ізольди вранці у п’ятницю 24 червня, на день святого Іоанна Хрестителя.
Мосьє Беяр, маючи розгалужену потаємну мережу друзів і знайомих, забезпечив послуги бабки-повитухи зі свого рідного села Лос-Серес.
І вона, і сестра-акушерка прибули якраз учасно перед пологами.
Під обід перейми почастішали. Леоні витерла Ізольді лоба холодною вологою хусткою й розчинила вікна, щоби впустити в кімнату свіже повітря та пахощі ялівцю й жимолості, що росли неподалік у парку. Маріета злегка змочила вуста Ізольди губкою, просякнутою солодким білим вином і медом.
Надвечір Ізольда без будь-яких ускладнень народила хлопчика. Він був у доброму здоров’ї й верещав на ввесь будинок, демонструючи неабияку силу своїх маленьких легенів.
Леоні сподівалася, що з народженням дитини почнеться остаточне одужання Ізольди, що вона стане менш апатичною, менш уразливою, менш відстороненою від навколишнього світу. Леоні, як і вся челядь, мала надію, що з появою дитини, сина Анатоля, в Ізольді знову прокинуться такі потрібні їй любов і бажання жити.
Проте невдовзі після пологів на Ізольду немов упала чорна тінь. Вона турбувалася про здоров’я свого сина, а сама боролась і страждала, намагаючись не зазнати тієї самої жахливої депресії, що спіткала її відразу після вбивства Анатоля. Її крихітний синок, як дві краплини води схожий на свого батька, радше нагадував Ізольді про невіджалувану втрату, аніж давав їй сенс жити.
Невдовзі знадобилися послуги годувальниці.
Минало літо, а стан Ізольди не поліпшувався. Вона здавалася милою й доброзичливою, коли було треба, доглядала за сином, однак у вільні години жила у світі своїх химер, безкінечно переслідувана голосами, що звучали в її голові.
Тимчасом як Ізольда була байдужо-відстороненою, Леоні полюбила свого племінника цілковито й безумовно. Луї-Анатоль був веселим і життєрадісним хлопчиком. Від батька він успадкував чорне волосся Та довгі вії, що обрамляли гарні сірі очі, які дісталися йому від матері. У захопленні від його товариства Леоні забувала, інколи на цілі години, про трагедію, що їх спіткала.
У страшенно спекотні дні липня й серпня Леоні часто прокидалася вранці з відчуттям надії та з легкістю в серці, але невдовзі спогади темною хмарою знову поверталися до неї. Та її любов і рішучість захистити сина Анатоля від лиха допомагали їй зберігати самовладання.
РОЗДІЛ 89
Осінь 1892 року поволі перекотилась у весну 1893, а Констант так і не з’являвся в Домен де ля Кад. Леоні поволі утвердилась у думці, що він таки помер, хоча була б рада мати достовірне підтвердження цього.
Як і торік, серпень 1893 був сухий і жаркий, мов у Сахарі. Посуха змінилася зливами, що впали на ввесь Лангедок і змили в долинах великі ділянки землі, відкривши під її шаром стародавні печери та схованки.
Ашиль Дебюссі виявився справним дописувачем. У грудні він надіслав чергового листа з різдвяними віншуваннями й розповів Леоні, що Національна спілка композиторів збиралася в одному з концертів представити його твір, прелюдію до «Післяполудневого відпочинку фавна», задуману як першу частину сюїти з трьох частин. Читаючи натуралістичний опис відпочинку фавна на просіці, Леоні згадала прогалину в лісі, у якій два роки тому знайшла колоду карт. На мить у неї виникла спокуса сходити в те місце й перевірити, чи й досі вона там.
Проте вона цього не зробила.
Її світ був окреслений не паризькими бульварами та проспектами, а буковим лісом на сході, під’їзною алеєю на півночі й галявинами на півдні.
