Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх
А в такому положенні до хорошого стрільця не підступити; сутичка тільки б відтягнулась на радість друзям Червоного Лиса. Токай-іхто мав інший план. Він вирішив спонукати супротивника до нападу і, коли той буде уже зовсім недалеко, відняти у нього рушницю і якнайшвидше закінчити боротьбу. Це можна було здійснити лише одчайдушно сміливим вчинком.
Отож Токай-іхто наблизився до Червоного Лиса на достатню відстань і миттю щосили кинув на нього сокирою з-за спини коня. Це був не томагавк, яким його уявляють білі люди, а дерев'яна бойова сокира з камінним наконечником. Вона пролетіла, перекрутившись кілька разів у повітрі. Почувся тріск дерева, що розлетілось на друзки, і цей тріск злився із звуком пострілу.
Сокира влучила в ложе рушниці. Токай-іхто встиг ще помітити це; та зненацька його мустанг упав і тільки тому не придавив свого хазяїна, що той вчасно відскочив.
Жеребець качався по землі: певно, він був поранений, бо не міг звестися на ноги. Токай-іхто кинувся в траву, стежачи за ворогом. Дакота чекав, що робитиме Фред Кларк. Удар сокири не збив янкі: він усе ще висів на коні, що також стояв неушкоджений. Лише рушниця з розтрощеним ложем валялась на землі. Червоний Лис вилаявся, кинув непотрібну тепер зброю і щосили погнав коня навпростець західним схилом у низовину. Після того, як він позбувся вогнестрільної зброї, що її кулі сягали так далеко, його найпалкішим бажанням стало втекти від стріл Токай-іхто і якнайшвидше дістатись до рівного лугу, де його гніда могла мчати на всю швидкість. Вона була тепер його єдиною перевагою — дакота ж лишився без коня. Буланий жеребець ще раз спробував підвестися, але спіткнувся і впав.
Фред Кларк тим часом скакав щодуху звідти. Він мчав, як індієць, і ще старанніше, ніж досі, ховався за тулубом своєї кобили. Лише товсту шкіряну підошву важкого ботфорта видно було з-за спини коня. Токай-іхто, щоб ввести ворога в оману, пустив кілька стріл, і їхні кістяні наконечники застрягли у підошві ботфорта. Цим дакота примусив білого утриматись від спроби визирнути: янкі боявся вистромити голову, щоб у неї також не влучила стріла. За дакотою ніхто не стежив. Він скористався цим, миттю звівся на ноги і, низько пригнувшись, м'якими, ледве чутними стрибками, захищений затінком горба, побіг за вершником. Вождь був уже зовсім близько від Червоного Лиса, коли той. досяг підніжжя і виїхав на рівну прерію, де вже на повну швидкість міг гнати свою гніду. Дакота знав, що коротку відстань він пробіжить не гірше за свого мустанга,іле лише коротку відстань. Він мусить якнайскоріше наздогнати ворога. Відважним стрибком він подолав останній підрізок схилу і опинився на рівнині. Саме у цю мить Червоний Лис помітив переслідувача. Його ласо звилось у повітрі. Широка петля майнула над молодим вождем. Токай-іхто не ухилився і не кинувсь на землю. Він не зробив жодного руху, що дав би ворогові можливість ще хоч трохи випередити його. Петля опустилась, і вождь стрибнув просто у неї. Він міцно ухопив ремінь перед петлею, щоб вона не затягнулась. Ласо смикнулось. Фред Кларк знову випростався в сідлі і всю увагу зосередив на коневі, ще не досить привченому тягти за собою ласо. Токай-іхто впав, ніби справді потрапив у петлю.
Ворог з вигуками тріумфу помчав галопом. Повернувшись спиною до індійця, якого вважав захопленим петлею, Червоний Лис потяг удавану жертву за собою, аби розбити її на смерть. Дакота, не гаючись, почав діяти. Він підвівся, плигнув з петлі і великими стрибками подався за вершником, натягуючи ласо. Супротивники хутко вибігли із затінку височини на освітлену місяцем рівнину. Червоний Лис нічого не підозрював, бо ж ласо було натягнуте; він звівся на коні, щоб пустити його галопом. Але тепер уже супутники Червоного Лиса побачили, що сталося. Схвильованими жестами вони намагались застерегти Фреда Кларка, а дехто навіть почав стріляти у дакоту. Та вождь зараз був під захистом ворогового коня, і кулі не влучали в нього.
Галас, зчинений друзями, Червоний Лис спочатку сприйняв як радість перемоги, але потім насторожився і недовірливо оглянувся.
За кілька метрів позад себе він побачив індійця.
Червоний Лис занімів, нагайка випала з його руки.
Він вихопив револьвер, повернувся в сідлі і, витягнувши руку, прицілився в індійця. Янкі спустив курок. Токай-іхто відскочив, і куля пролетіла, ледь торкнувшись його, яле індієць майже не відчув того. Наче вовк, одним стрибком вождь опинився на коні позад ворога. Правою рукою він так стиснув йому руку з револьвером, що пальці самі розтулились, а лівою заніс кинджал.
Червоний Лис хотів упасти з коня, аби уникнути удару в спину. Та у ту мить, коли він намагався витягти ноги з стремен, це уже стало зайвим.
Клинок проткнув його спину. Могутнє тіло захиталось, і голова у крислатому капелюсі відкинулась назад.
Але Токай-іхто не мав часу тішитись перемогою, бо був оточений ворогами. Щоб обдурити мисливців за скальпами, вождь обхопив мертвого ворога руками, ніби борючись з ним. Потім ліг поперек сідла перед убитим, наче сам був трупом або тяжко пораненим. Переляканий кінь здибився, але Токай-іхто лівою рукою схопив повід і змусив його підкоритись; правою рукою він міцно тримав тіло ворога, ноги якого все ще стирчали у стременах, і не давав йому впасти. Здалеку при місячному світлі могло здатись, що не Токай-іхто переміг Червоного Лиса, а навпаки — Червоний Лис, хоч сам був поранений, здолав індійця.
Радісні вигуки з прерії і з височини підтвердили, що там повірили цьому.
Вершники, що стояли на заході загороджувальним цепом, залишили свої пости і галопом помчали до уявного переможця — Червоного Лиса. Але тепер Токай-іхто знову мав найкращого коня. Крім того, він бачив, що вершники уповільнили галоп, чекаючи, очевидно, якогось сигналу від свого ватажка, що хитався в сідлі на всі боки. Тим часом гніда з подвійною ношею побігла схилом назад. На гребні горбів дакота бачив уже дві постаті, що у захваті підскакували, кричали і вимахували зброєю. Це були ті двоє вартових, що їх Червоний Лис залишив на південній вершині: один бородатий білий, а другий — індієць.
Хитрість не могла довго лишатись нерозгаданою. Один з тих,
