Браслет із знаком лева - Леся Холодюк

Почалося все з хитавиці і потріскування дхоу. Сила вітру дужчала, поки остаточно не зафарбувала небо на чорно. Темрява робила години довшими, наче затримувала коліщата годинника і уповільнювала плин часу. Ніхто уже не міг достеменно відповісти, котра година або яка пора доби. Шторм стер ці виміри жахливою одноманітністю.

Могутні вали налітали з таким гуркотом, ніби по дхоу щосили гатили величезним молотком або тараном. Корпус кидало, як сірникову коробку, піднімало п’ятнадцятиметровою хвилею догори і жбурляло куди заманеться. Часом видавалося, що дхоу справді розвалюється.

У маленькому закапелку Марта тулила до грудей немовля і благала Майкла не покидати їх. Тільки коли сон зморював остаточно, Майкл йшов на допомогу друзям.

Майже три дні та дві ночі лютувала стихія, а потім настав повний штиль. Раптово обірвався гуркіт хвиль, який лишив у вухах дзвін. Проте хоч вітер і вщух, дхоу продовжувало гойдатися, скрипіло і тремтіло.

— Мертва хвиля, це Лоро Кидул гнівається — присів біля Марти геть виснажений Фатухелу. — Так завжди після шторму. Треба вважати, бо вона така ж небезпечна, як і буря. Під час мертвої хвилі часто ламаються щогли і корабель перекидається — катастрофа, якої синдбади буже бояться. Я подрімаю біля малого Стефка з годинку, там Ліан за мене справиться.

І відразу сидячи заснув.

Ще добу лихоманило тіло дхоу, але мертва хвиля все ж поступово вщухла і припинилася зовсім. Тільки тоді дхоу пішло тихіше.

Усі полегшено зітхнули, коли Фатухелу запустив мотор і дхоу, наче й не пережила пекла стихії, понеслася далі на схід.

— А хто така Лоро Кидул? — не забула Марта.

Фатухелу запалив цигарку і почав молоти жорнами, із скрипом висипаючи кожне слово.

— Колись так звали молоду і чарівну принцесу, улюблену дочку Силіванги, правителя суданського князівства Паджаджаран. Та послала на неї суперниця порчу, і лик її прекрасний перетворився в зморщене обличчя, гнучкий і стрункий стан розплився і скоцюрбився, очі потухли, а волосся збилося у рідкі, брудні пасма. Батько не зміг витримати такої переміни і вигнав дочку з палацу. Довго блукала нещасна дівчина незнайомими місцями, на її долю випало чимало бід і втрат. Але якось зійшла на високу, навислу над морем скелю. І тут раптом почула голос: «Хочеш повернути собі вроду, — кидайся з урвища у воду. Будеш вічно молодою, прекрасною і коханою. Але назавжди залишишся у морських глибинах. Вибирай!»

Виснажена від фізичних і душевних страждань принцеса вирішила віддати себе на волю долі. Голос не обманув. Вона знову стала прекрасною. А пізніше стала і королевою підводного царства.

До людей ставиться по-різному. Іноді згадує, як її оточували у батьківському палаці любов’ю, добротою і ласкою, і дррує рибалкам рибу. А трапляється, як оце під час шторму, згадає гіркоту вигнання, біди скитань, — у гніві шматує рибальські сіті, перевертає судна, топить людей. У такі хвилини Лоро Кидул перетворюється на чудовисько. Її очі виблискують розпеченим вугіллям, волосся дибиться зміями, руки тягнуться до жертви щупальцями спрута… І важко здогадатись, як і до кого вона ставиться. Чи озветься гнівно громовитим голосом, чи миролюбно подарує щедрий улов… Ось така вона, наша Лоро Кидул…

— А що б ти вибрав? — запитала Марта Майкла, якому теж цікаво було послухати старого ліхтарника.

— Потворному чи каліці й без легенди важко жити. Це — добровільне приречення на самотність.

— Але ж люди бувають різні…

— Так, але коли ти виглядаєш як Квазимодо і не можеш сам до рота піднести чашку, хіба якась душа наважиться до тебе посміхнутися? Це ж вічний тягар, пожиттєве ув’язнення рідним і близьким. Я розумію Лоро Кидул.

Марта знизала плечима. З таким міркуванням вона не погоджувалася. Спробувала висловити свої думки, але Майкл відмахнувся.

— То тільки казки мають хеппі енд, а у житті — зовсім не так.

Сказав швидко, із сталевими нотками в голосі, чим позбавляв найменшої спроби довести протилежне. Таким Марта його не знала. Не хотів, не бажав тлумачити нічого, бо мав за догму іншу сентенцію.

— Краса врятує світ! — майже прокричав.

Та Марті стало боляче од почутого. Колись вона теж так думала, але… не вийшло, бо хіба поруч з ворогом можна насолоджуватися красою? Даві вона ненавиділа і тому біля нього спів Паваротті видавався б для неї богохульством.

Фатухелу й собі почухав потилицю.

— Може, Лоро Кидул і скаженіє від того, що ніхто досі не наважився зазирнути їй у душу?

— А хто спробує, коли побачить поруч Горгону? — відрізав Майкл.

Марта уже набрала побільше повітря, щоб заперечити, але щось підказало, що усі старання будуть даремні.

… Тільки через тиждень рано вранці на обрії вирізьбився стрімкий берег Суматри.

І якого дідька усе виходить не так, як гадалося?

Бойд метався з кутка в куток по кабінету і не міг отямитися від зустрічі з Ероутом. Плюнув би на новоявленого авантюриста, якби не оті словечка про браслет із знаком лева.

Нелегко усе переварювалося. Чорт забирай, ще й як вписувався голландський бізнесмен у рамки логічних комбінацій, бо, як сказав, воював на цій землі. Можливо, й не він, може перехопив у когось таємницю. Можливо, можливо… А це вибивало в Алістера грунт з-під ніг. Іноді він зупинявся, стискав пальці до болісного хрусту, бо знову опинявся у своїх припущеннях на нулях.

Усе це таке непевне, невизначене, — вперші-решт зробив висновок Алістер і втомлено бехнувся у м’яке крісло. Навіть заплющив очі, навпомацки відшуковуючи хоча б кавальчик істини. Та за хвилину знову зірвався на ноги і продовжив снувати туди-сюди. Окраєць чогось більш-менш путнього і логічного нарешті калатнув в перешуганих думах.