Віннету І - Карл Фрідріх Май
— Так.
— Що за дивна ідея? Вона збирається оселитися на Сході в якомусь пансіонаті. Але навіщо — я не розумію, якщо не для того…
Він зупинився посеред речення і подивився на мене багатозначним поглядом. А потім продовжив:
— Якщо не для того… якщо не для того… гм! Можливо, Ншо-чі стане вашою Кліуною-ай? Вам так не здається, любий мій Убивча Рука?
— Моєю Кліуною-ай, тобто моїм місяцем? Такі історії я залишу для вас, Семе. Навіщо мені місяць, який постійно меншає, аж поки зовсім не зникне? Мені ніколи не спаде на думку загубити свою перуку через індіанку.
— Вашу перуку? Це був не дуже вдалий жарт. Не задирайте носа! Насправді дуже добре, що моє кохання до цього місяця, який постійно меншає, виявилося нещасливим.
— Чому?
— Бо ж не міг би я залишити її тут, а мусив би взяти зі собою. А хто любить їздити по прерії з молодим місяцем? Нема злого, щоб на добре не вийшло. Тільки одне мене в цьому дратує.
— Щó?
— Гарна шкура. Якби я сам пошив із неї одяг, то мав би зараз чудовий мисливський одяг. А так не маю ні шкури, ні костюма.
Зруб Едварда Киртіса в Арізоні. Прибл. 1908 рік. Фото Едварда Киртіса. Бібліотека Конгресу США.
— На жаль! Можливо, ще випаде нагода вбити ведмедя. Тоді я знову подарую вам його шкуру.
— Ви — мені? Або я вам, любий пане! Не думайте, що ґрізлі так і бігають довкола, щоби дати заколоти себе першому-ліпшому ґрінгорнові. Тоді вам просто пощастило, це була випадковість, і не задирайте носа через це. Я би хотів, аби там, де ми працюємо, взагалі не з’являлися ніякі ведмеді. А взагалі, це чудова ідея — дати вам закінчити вимірювання. Хіба ні?
— Шляхетно, дуже шляхетно!
— Так! Завдяки цьому ви отримаєте свої гроші, а ми — свої. Можливо, я навіть вгадав, і ви отримаєте більше, ніж сподівалися! Принаймні я хотів би, щоби так воно і трапилося!
— Щó ви вгадали?
— Що ви отримаєте всі гроші!
— Не розумію вас.
— Але це ж дуже просто. Якщо роботу зроблено, за неї слід заплатити. Інших немає. Вони померли, отже, їхні частки виплатять вам.
— І не думайте такого, Семе! Вони ніколи не зроблять того, про що ви собі так хитро подумали.
— Усе можливо, усе! Вам тільки слід правильно повестися і вимагати всю частку собі. Врешті-решт, ви і зробили більшість роботи. Ви б хотіли, щоби так трапилося?
— Ні. Я і не подумаю виставляти себе на посміховисько, вимагаючи того, що я не заробив.
— Ґрінгорн, ви знову поводитеся, як ґрінгорн! Кажу вам, що ваша німецька скромність у цій країні зовсім недоречна. Я бажаю вам тільки добра, тому слухайте уважно, що скажу: навіть не думайте стати вестменом, бо з вас ніколи не буде вестмена! Тому вам слід подбати про інший шлях для себе, а для цього потрібні гроші, і ще раз гроші. Зараз, якщо поведетеся розумно, то зможете забезпечити себе на певний час дуже непоганою сумою. А якщо мене не послухаєтеся, то не бачити вам вашої частки, як своїх вух.
— Зачекайте з висновками. Я не для того переплив Міссісіпі, щоби стати вестменом, тож якщо з мене його й не вийде, то нарікати й оплакувати втрачені надії не буду. Погано буде тільки вам.
— Мені? Чому мені?
— Бо ви доклали стільки зусиль, аби зробити з мене вестмена. Я вже зараз бачу, як люди говорять між собою, що в мене, мабуть, був не надто добрий учитель.
— Не надто добрий учитель? Це я не надто добрий учитель? Качка б мене копнула! Я знаю все, чуєте, все. Навіть знаю, як залишити вас тут, сер!
І він пішов, але через кілька кроків озирнувся і сказав:
— Запам’ятайте собі: якщо не вимагатимете всю суму собі, то я сам це зроблю і запхну її вам до кишені! Хуґ!
Після цих слів він пішов геть, намагаючись ступати гордовито, але виглядало це зовсім навпаки. Цей милий чоловічок бажав мені найкращого, навіть усі гроші нашої групи, але про це годі було й думати.
Те, що казав Інчу Чуна, було правдою — червоношкірому воїнові навіть для далекої подорожі не потрібно довго збиратися. Життя в пуебло не змінило свого спокійного ритму лише через те, що ми вирушали в далеку путь. Навіть Ншо-чі, яка, як завжди, подавала нам їжу, поводилася звично. А скільки біганини відбувається довкола білої дами, яка збирається у невеличку подорож! Ця індіанка вирушає у далеку й небезпечну мандрівку, щоби пізнати славнозвісні приваби цивілізації, але на ній не видно й тіні якоїсь зміни. Мене ні про що не питали й