Віннету І - Карл Фрідріх Май
Він похмуро подивився поперед себе, а потім сказав:
— Твоя правда. Нам не вдасться зупинити їх і завадити їм грабувати нас знову і знову. Спершу вони висилають уперед такі невеличкі групи, якою була ваша. Їх ми можемо знищити. Але це нічого нам не дає, бо згодом вони приходять цілими юрмищами, і тоді ми змушені відступити, бо не можемо подолати їх. Але й ти не можеш нічим тут зарадити. Чи ти справді думаєш, що будівельники не прийдуть, якщо відмовишся завершити вимірювання своєї ділянки?
— Ні, я так не думаю. Ми можемо робити що завгодно, але залізниця проляже як заплановано.
— Тоді приймай мою пропозицію! Ти допоможеш собі і не зашкодиш нам. Так постановили Віннету та Інчу Чуна. Ми обоє поїдемо з тобою, а нас охоронятимуть тридцять воїнів. Цього буде достатньо, щоби гарантувати твою безпеку під час роботи і допомогти в разі потреби. А потім воїни відпровадять нас так далеко на Схід, аж поки ми не знайдемо надійні стежки і не зможемо поплисти до Сент-Луїса у великому каное блідолицих, із якого йде дим.
— Що я чую? Я все правильно зрозумів? Мій червоношкірий брат хоче поїхати на Схід?
— Так, із тобою, Віннету і Ншо-чі.
— Ншо-чі також поїде з нами?
— Моя донька також поїде. Вона хоче побачити великі міста блідолицих і бути там так довго, аж поки не стане такою, як білі жінки.
Мабуть, на моєму обличчі був не надто тямущий вираз, коли я почув це, бо він засміявся і сказав:
— Мій юний білий брат, здається, здивований. Можливо, він має щось проти того, щоби ми його супроводжували? Нехай скаже чесно!
— Проти? Як я можу! Навпаки, я страшенно тішуся з цього. У вашому супроводі я зможу безпечно дістатися на Схід. Вже хоча б через це я маю тішитися з цієї пропозиції. А до того ж зі мною будуть ті, кого я вже встиг полюбити.
— Хуґ! — задоволено вигукнув він. — Ти завершиш свою роботу, а потім ми поїдемо на Схід. Ншо-чі знайде там людей, у яких вона могла б жити і вчитися?
— Так. Я охоче подбаю про це. Але вождь апачів мусить зважити на те, що білі люди не такі гостинні, як червоношкірі.
— Інчу Чуна знає про це. Якщо блідолиці не приходять до нас як вороги, то вони отримують усе, що їм потрібно, і ми нічого не вимагаємо від них за це. Але якщо ми приходимо до них, то мусимо за все платити, та ще й удвічі більше, ніж платять за те саме білі. А потім ще й отримуємо все гіршої якості, ніж білі. Ншо-чі також доведеться за все платити.
— Це, на жаль, правда. Але нехай тебе це не турбує. Завдяки твоїй шляхетній пропозиції у мене буде достатньо грошей, і ви будете моїми гостями.
— Уфф! Уфф! Нехай мій юний білий брат не думає погано про Віннету та Інчу Чуну, вождів апачів! Я ж сказав тобі перед тим, що червоношкірі знають багато місць, де можна знайти золото. Є гори, у яких всередині заховані золоті жили, а у долинах цих гір під тоненьким шаром землі ховається золотий пил. Коли ми вирушимо у міста блідолицих, у нас не буде грошей, зате буде золото, стільки золота, що навіть за кожен ковток води зможемо заплатити. А якщо Ншо-чі хоче залишитися там на кілька років, то я мушу дати їй із собою більше золота, ніж їй буде потрібно на весь цей довгий час. Тільки негостинність білих змушує нас шукати золоті жили, більше вони нам ні до чого. Коли мій білий брат буде готовий вирушити в дорогу?
— Коли вам буде зручно.
— Тоді не будемо відкладати, бо надворі вже пізня осінь і незабаром прийде зима. Червоношкірому воїнові не потрібно довго готуватися навіть до тривалої подорожі, тож ми можемо вирушити вже завтра, якщо тобі це буде зручно.
— Я готовий. Нам слід лише вирішити, що треба взяти зі собою, скільки коней і…
— Це зробить Віннету, — перервав він мене. — Він уже про все подумав, і моєму білому братові немає чим журитися.
Ми вийшли з першого поверху будівлі і піднялися вище. Коли я збирався зайти до свого помешкання, то звідти вийшов Сем Гоукенс.
— Я маю розповісти вам дещо новеньке, сер, — радісно сказав він. — Ви здивуєтеся, дуже здивуєтеся, качка б мене копнула.
— З чого здивуюся?
— З того, що я розповім. Чи ви вже про все знаєте?
— Спершу скажіть, що маєте на увазі, любий Семе!
— Ми їдемо звідси!
— А, ви про це. Це я вже знаю.
— Вже знаєте? Я хотів вас утішити, але прийшов занадто пізно.
— Я щойно довідався про це від Інчу Чуни. А хто сказав вам?
— Віннету. Я зустрів його внизу, біля річки, де він обирав коней. Навіть Ншо-чі їде з нами. Це ви теж уже знаєте?
