Браслет із знаком лева - Леся Холодюк

— Це довга історія. Гадаю, якщо ми її розповімо, ви краще нас зрозумієте.

Маас почав переповідати історію, яку добре знав Камінскі. Але він слухав, відвернувшись до вікна.

За вікном темряву розбавляли яскраві вогні вуличного освітлення і від цього здавалося, буцімто ніч накрила місто велетенським шатром, під яким пишно розгорнулося життя ресторанів та кав’ярень, що ніколи не зачинялись, лискучих, наче напарфумлених вулиць, рожева бруківка яких нагадує розпашілі щоки вродливої молодиці. І якби хтось зараз у кімнаті включив світла побільше, то побачив би такий самий колір на обличчі Елтона.

— А як вам вдалося вийти з тюрми? — не витерпів Камінскі. Він тепер дивився в очі хлопця і благав: скажи, що тебе засадив за грати такий негідник, твар, що вірнопіддано служила Даві. Однак Майкл сказав це по-іншому, від чого склянка у руках Елтона затремтіла і напій розхлюпався.

— Даві купив когось, щоб втопити мене у справжньому багні. Розраховував, що втовплюся…

Майкл говорив, а Камінскі тихцем потягнув носом: невже ніхто не чує, як від нього чути-чути-чути, а йому так хочеться змити лайно… Не дослухав:

— Я допоможу вам!

— Як? — позіскакували обидва.

— Це буде завтра, — сумно посміхнувся Елтон і впіймавши на собі погляд, опустив очі додолу. — Зустрінемося завтра. Куди за вами заїхати?

… Залишившись наодинці, не впізнавав свою кімнату. Ходив по ній, не запалюючи світла, і натикався на різні речі, які казна-звідки взялися тут і тепер падали, розбивалися, розсипалися, розкидалися…

Дім, який досі мав за місце, де відпочивав після роботи, тому і створив у ньому ауру обволікаючого комфортом спокою, перетворився на вулик з його незліченними голосами. Вони зараз носяться в голові, видзвонюють, вигукують, шепочуть, зітхають і тужать.

Елтон так і не зміг заснути. Нервове збудження висмоктало з нього сили, добралося аж до мозку, зсотало з нього тоненьку стьожечку і підпаливши її, як бітфордів шнур, повертало на своє аутодафе.

Господи, пусти душу на покаяння!

Марта прикипіла до вікна. Вона так сильно стиснула ковані прути виттіватої решітки, що кісточки пальців побіліли, — не розімкнути, не відірвати рук.

Щодня дивиться саме у те вікно, що виходить на вулицю, до парадного під’їзду. По вуркоту машини, яке ледь чутно скреготала гальмами, розрізняла, чиє авто.

На лімузини Даві перестала реагувати. Відтоді, як заборонив виїжджати в місто, остаточно замкнулася у кімнатах, де ніхто її не турбував. Зрідка Даві заходив, сверлив очима і випитував, як школярку про самопочуття. Марта опускала очі додолу і шепотіла:

— Добре…

Останнім часом у Марти підвищився артеріальний тиск і нічого доброго це не віщувало. Лікарі рекомендували одне — спокій, тишу і побільше лежати. Про жодну прогулянку навіть біля будинку не могло бути й мови. Так почався останній місяць її вагітності.

… біля будинку скреготнули гальма. Не так плавно, як у лімузина Даві. Поквапилася до вікна і перш, ніж відчинилися дверцята червоного форда, вдивлялася усім тілом, кожним нервом, клітиною у тих, хто там сидів.

Камінскі неквапливо виходив з машини. Неквапливо…

— Невже Камінскі привіз новину? Манусо, це Камінскі, може щось мені скаже? — лише на мить обернулася до старої жінки, але очі вже не випустили із поля зору того, хто залишився у салоні.

… але добряче гримнув дверцятами.

У машині — до болю знайома постать. Майкл? Це… Майкл! Молодий чоловік недовго блукав поглядом, а побачивши у вікні Марту, завмер. Злилися обидва поглядом, очима, душами, серцями.

Руки у Марти задерев’яніли. Ще трохи — із них почала б просочуватися кров…

… та її Майкл пересів за кермо і завів мотор. Камінскі махнув йому рукою, авто рвонуло з місця і… зникло за рогом.

Марта хотіла повернутися і прокричати Манусі, що за нею приїхав її Майкл, але вчасно опам’яталася — у кімнаті білою смертю дихала Джан.

— Джан, принеси мені щось холодного випити, шампанського, наприклад. І то вже! — крикнула таким суворим голосом, від якого Джан вилетіла з кімнати, догоджаючи свої несамовитій пані.

— Підійди, підійди до мене, Манусо! — не відходила Марта від вікна. Вона бачила, як деякий час Камінскі тупцював на місці, струшував невидимі пилинки з легкої маринарки, і потім ледь помітно кивнув їй.

— Що з тобою, доню? — злякалася Мануса.

— За нами прийшов… Майкл!

Подумки молода жінка уже летіла до Майкла. Розуміла, він від’їхав і чекає її десь поруч, там, де скаже зараз Камінскі.

Не пам’ятає, як зійшла чи сповзла сходами разом з Манусою, як зустрілася з Камінскі. Елтон нервував, оскільки Самур уже подався доповідати Даві про прибуття приватного детектива.

Камінскі різко взяв Марту під руку і стрімко потягнув у ліве крило. будинку.

— Через оці двері вийдете на подвір’я. Йдіть до огорожі, там за кущем хвіртка. На вас чекає Харріс. Поспішайте!

Лише на мить притримав гарячу долоню у своїй руці і прошепотів:

— Простіть мене…

Майже пхнув обох жінок у потрібному напрямку і вони побігли, заховавшись за мармуровими колонами.

— Камінскі! Камінскі! — чулося згори. — Де вас чорти носять? — Це був голос Даві.

Елтон у два стрибки опинився біля сходів.

— Що тут коїться? — кричав Даві.

Відчуття небезпеки уже керувало його вчинками. Він відіпхнув Джан, котра з тацею піднімалася сходами догори. Пляшка шампанського вибухнула під ногами і по-зміїному зашипіла.

— Щойно тут була Марта. Куди вона