Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Е в ф о р і о н
Дайте побігать,
Дайте погратись,
У високості
Безмежні знятись
Смілим бажанням
Повен я вкрай.
Ф а у с т
Ой стиха, стиха,
Землі держися,
Падіння й лиха
Постережися;
Сину коханий,
Нас не вражай!
Е в ф о р і о н
Не хочу долі
Нудьги та скуки!
Пустіте одіж,
Пустіте руки,
Пустіте кудрі —
Все ж це моє!
Г е л е н а
Подумай, чий ти,
Кому належиш!
Що може вийти,
Коли збентежиш
Його блаженство,
Моє й твоє!
Х о р
Боюсь, що спілку
Він розіб'є!
Г е л е н а і Ф а у с т
Будь же покірливий,
Сину любимий,
Порив невмірливий
Лагідно стримуй!
Тіш свою вроду
В тиші долин!
Е в ф о р і о н
Вам на догоду
Дам собі впин.
(В'ючися поміж хором і пориваючи його до танцю).
В жвавім народі я
В'юся навкруг;
Гарна мелодія,
Гарний танечний рух!
Г е л е н а
Добре єси вчинив —
Коло красунь повів
В ладний танець!
Ф а у с т
Ні, в тім нема добра —
Якась непевна гра…
Де ж їй кінець?
Е в ф о р і о н і Х о р, танцюючи й співаючи, в'ються-переплітаються в колі.
Х о р
Влад підіймаючи
Ручки тендітні,
Кудрями маючи
В грі самоцвітній,
Діл ледь торкаючи
Ніжкою зграбною,
Всюди зринаючи
Постаттю звабною,
Причарувало нас
Любе дитя
І полонило враз
Наші чуття!
Пауза.
Е в ф о р і о н
Найшов я зграю
Прудких газелей
І з ними граю,
Радий-веселий:
Вже я мисливець,
Ви — дичина!
Х о р
Біжи тихіше,
Щоб нас піймати,
Ми всі радніші
Тебе обняти…
У нас, красунчику,
Мета одна!
Е в ф о р і о н
Ні, пошугаєм
Полем і гаєм!
Я ж бо не милую
Здобич легку,
Що взято силою,
Те до смаку!
Г е л е н а і Ф а у с т
Ну й шаленство, ну й свавілля!
Годі ждать од нього впину;
Стогне гай, луна поділля,
Мов роги гудуть гучливі…
Що за гамір! Що за гам!
Х о р
(швидко пробігаючи поодинці)
Мимо нас усіх пробіг він,
Гордівливий і глузливий,
Найдикішу ось настиг він
І схопив на заздрість нам.
Е в ф о р і о н
(несучи молоде дівчатко)
Я маленьку гордівницю
Приголублю силоміццю;
Вперті губи поцілую,
Пружні груди помилую,
Силу сильного явлю,
Волю вільного вволю!
Д і в ч а
Геть од мене! В цьому тілі
Теж є смілий, вільний дух;
Наші волі рівні в силі,
Ми не зносимо наруг.
Із зухвалого насильця
Насміюся я сама:
Обпалю тобі я крильця,
Загорівшись жартома.
(Займається, здіймаючись угору).
Линь за мною в синь безжурну,
Линь за мною в тінь похмурну,
Линь за тим, чого нема!
Е в ф о р і о н
(обтрушуючи рештки полум'я)
Тут гущина лісів,
Хмура тіснота скал;
Рве мене в шир морів
Рвійний юнацький пал.
Буйного вітру квиль,
Буряний рокіт хвиль
Манять мене завжди, —
Хочу туди!
(Стрибає все вище по скелях).
Г е л е н а, Ф а у с т і Х о р
Він дедалі пнеться ввись!
Ой дитино, бережись!
Е в ф о р і о н
Вище, вище підіймуся,
Ширше, ширше подивлюся.
Знаю вже, де це я:
Між островів сія
Пелопса любий край,
Хвиль і вітрів розмай.
Х о р
Якщо ці гори й ліс
Тобі немилі —
Глянь, виноград поріс
Всюди по схилі,
Мов у земнім раю,
Віття плоди аж гнуть…
В лагіднім цім краю
Лагідним будь!
Е в ф о р і о н
Мрієте ви про мир?
Віриш у мрії — вір!
Бій — нині оклик мій,
Бій, переможний бій!
Х о р
Хто прагне воєн
І зневажа спокій,
Той недостоїн
Щастя надій.
Е в ф о р і о н
Краю цього сини
Знають огонь війни;
В бій вони сміло йдуть,
Кров свою щиро ллють.
Дух їх не скориться
Зроду ярму;
Хто з гнітом бореться,
Слава тому!
