Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Або дочасно старощі не зборкають.
І ви, нахаби, з чужини приплентачі,
Сюди, мов журавлі оті, наринули,
Що з хриплим і пронизливим курлюканням
Над головами пролітають хмарою,
Аж треба вгору глянуть подорожньому, —
І знов вони своїм шляхом потягнуться,
А він — своїм; і з вами так же станеться…
Хто ж ви такі, що тут, в царській хоромині,
Буяєте менадами[222] сп'янілими?
Хто ж ви такі, що на поштиву ключницю,
Мов собачня на місяця, розгавкались?
Гадаєте, не знаю, що за цяці ви?
В воєнний час і зроджені, і зрощені,
Лакóмствами розпущені й розбещені,
І вояків, і громадян спокусниці!
Поглянуть — чисто сарана ненáситна,
Що ниви нам родючі поспіль нівечить,
Чужих трудів ледачії розхвійниці,
Добробуту ганебнії нищительки,
Товар обмінний, капосні запроданки!
Г е л е н а
Хто лає слуг у паниній присутності —
Привласнює собі права господарки,
Бо їй одній хвалить годиться хвальнеє,
І їй одній карати за переступи.
А я своєю челяддю вдоволена;
Вони мені служили щиро й віддано,
І в Трої ще — і в цілій, і в зруйнованій, —
І в злигоднях непевних мореплавання,
Де часто й густо всяк за себе дбає лиш.
І тут од них добра я сподіваюся;
Не в тім річ, хто слуга, а в тім, як служить він.
Тож замовчи і більше не визвірюйся;
Коли ти досі лад вела у палаці
Замість хазяйки — честь за те й хвала тобі;
Тепер прийшла хазяйка — уступися їй,
Бо замість дяки кари ще здобудешся!
Ф о р к і а д а
Так, має право челяді погрожувать
Царська жона, ясна домодержавиця,
Що довгі роки мудро в домі правила.
Тепер, коли сюди ти, знову визнана,
Вступаєш господинею й царицею, —
Прийми до рук давно забуті пóводи,
Всьому добру і всім нам будь володарка.
Але благаю, захисти стару мене
Від ледащиць, що, мов гуски, ґелґочучи,
Круг тебе в'ються, гарная лебедонько!
П а н т а л і д а
Яка гидка проти краси бридота ця!
Ф о р к і а д а
Який дурний цей нетям проти розуму!
Далі хоретиди[223] виходять із хору, відмовляючи поодинці.
П е р ш а х о р е т и д а
Напевне, ти Ереба й ночі виплодок.
Ф о р к і а д а
Ти Скіллі нібито сестра питимая.
Д р у г а х о р е т и д а
Увесь твій рід — потвори та страховища.
Ф о р к і а д а
Іди до Орку! Там уся рідня твоя!
Т р е т я х о р е т и д а
Та й ті, що там живуть, молодші всі, як ти.
Ф о р к і а д а
Іди підсуньсь до древнього Тірезія!
Ч е т в е р т а х о р е т и д а
Тобі за внучку мамка Оріонова.
Ф о р к і а д а
Тебе кормили Гарпії[224] з помийниці.
П ' я т а х о р е т и д а
А ти вже, худорба, чим ти годуєшся?
Ф о р к і а д а
Та вже ж не кров'ю, що до неї ласа ти!
Ш о с т а х о р е т и д а
Сама трупиця, трупами ти ласуєш.
Ф о р к і а д а
У тебе й зуби в пельці мов вампірячі.
П а н т а л і д а
Скажу я, хто ти, щоб тобі заціпило!
Ф о р к і а д а
Скажи, хто ти, і загадка розгадана.
Г е л е н а
Не з гнівом, а із сумом я втишаю вас —
Забороняю навісні перéсвари!
Володарю немає шкідливішого
Над розбрат і незлагоду між челяддю:
Тоді його накази не вертаються
Луною виконання незабарного, —
Буяють скрізь свавільники розгукані,
І він даремно лає їх, розгублений.
Та це не все ще: сварами та чварами
Ви лиховісних викликали привидів;
Вони мене обстали, ніби в Орку я,
А не до краю рідного вернулася.
Чи це мара, чи спогади минулого?
Чи я була, чи є, чи буду жахом тим,
Руїнницею міст, маною, маревом?
Тремтять дівчата, а тобі все байдуже,
Промов, стара, слова свої розважливі!
Ф о р к і а д а
Хто довгих літ всіляке щастя згадує,
За сон тому богів найвищі милості.
Ти ж, долею прещасною впосажена,
В житті стрічала лиш коханців пристрасних,
Готових на які завгодно подвиги.
Тезей[225] тебе запраг, тебе, дитину ще,
Сам гарний, дужий, рівня Геркулесові.
Г е л е н а
Узяв мене, десятилітню сарноньку.
Сховав мене в Афідні-місті, в Аттиці.
Ф о р к і а д а
Коли ж тебе звільнили Кастор з Поллуксом,
Геройства цвіт найкращий за тобою вивсь.
Г е л е н а
Та підійшов під ласку перш, признаюся,
Патрокл одважний, побратим Ахіллові.
Ф о р к і а д а
Тебе ж оддав твій батько Менелаєві,
Що був і морехід, і домолюб разом.
Г е л е н а
Віддав йому дочку, а з нею й царство все,
І Герміона в шлюбі тім родилася.
Ф о р к і а д а
А як пішов він в бій за критську спадщину,
Прекрасний гість явивсь тобі, самітниці.
Г е л е н а
Нащо ти згадуєш напіввдівство моє
І лихо, що мені потому скоїлось?
Ф о р к і а д а
Бо в тій війні і я, критянка вільная,
У бранку обернулась, у невільницю.
Г е л е н а
Шафаркою тебе він враз поставив тут,
Звіряючи на тебе все майно своє.
Ф о р к і а д а
А
