Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Тигри навкруг снують,
Лагідно муркають:
Тут ворожди нема,
Тільки любов сама.
Pater extaticus
(ширяючи в повітрі вгору-вниз)
Вічний блаженства пал,
Буйний любові шал,
Серця відчайний біль,
Бог, як осяйна ціль!
Стріли, жаліть мене,
Списи, коліть мене,
Шаблі, січіть мене,
Громи, печіть мене!
Згинь, наче хмарна тінь,
Зовнішня марна тлінь!
Сонцем ясним заграй,
Вічний любові рай!
Pater profundus
(у глибині)
Понад безоднею в задумі
Звисає скель стрімчастих ряд,
Клекочуть хвилі в сяйнім шумі,
Гримкоче грізно водоспад;
Налита соком деревина
До неба тягнеться, струнка —
І скрізь любов, любов єдина,
Що все це творить і плека.
О, як тут грозяно і буйно —
Двигочуть скелі, бір тремтить!
А глянь — вода вже тихоструйно
Любенько далі дзюркотить,
Зрошає миролюбні доли;
А блискавок жахні вогні
Оздоровляють видноколи,
Спаляють сопухи чадні.
Це все — провісники любові,
її всесильний, творчий рух…
В її полум'яній обнові
Прокинься, мій схололий дух!
В кайдани пристрастей закутий,
Зболівся, змучився ти вкрай…
Втамуй, о Боже, біль мій лютий
І серце ласкою осяй!
Pater seraphicus[120]
(середня сфера)
Що там грає-виграває
В світлій хмарці ранковій,
Що з-за бору випливає?
То маленьких духів рій.
Хор блаженних немовлят
Батьку любий! Де ми? Хто ми?
І куди нам путь лежить?
Ми нічого не свідомі,
Тільки знаєм: щастя жить!
Pater seraphicus
Опівночі ви вродились,
В зеленочку відцвіли;
Батько-мати там лишились,
Вас же ангели взяли.
Ви зближаєтесь сміливо —
Той, хто любить, вас притяг;
Та — щасливі! Не були ви
На кругах земних путях.
Щоб освоїтися з ними,
В очі досвідні ввійдіть
І моїми — як своїми —
Наоколо поглядіть.
(Сприймає їх у себе).
Ось дерева, гори-кручі,
Онде бистрень клекотить,
Прямовисно вниз летючи,
Щоб дорогу скоротить.
Хор блаженних немовлят
(зсередини)
Все тут грізне і зловісне,
Хоч і повне красоти…
Вже нам острах серце тисне, —
Любий, добрий, відпусти!
Pater seraphicus
В вищі сфери підійміться,
Ростучи там без кінця,
Наскрізь силою пройміться,
Що виходить од Творця.
В оболоні ефіровій,
Духом благісним натхненні,
В вічнім сяєві любові
Вічно будете блаженні.
Хор блаженних немовлят
(в'ючись круг найвищої вершини)
Взявшись за руки,
Побожний хор створім,
Врочисті звуки
У небеса знесім!
І нелукавим
Вірмо словам:
Той, кого славим,
Явиться нам.
Ангели
(ширяють у вищій атмосфері, несучи
безсмертну частину Фауста)
Далося нам із лиха пут
Шляхетний дух розкути:
Стремління вічне й ревний труд[121]
Сподобляться покути.
Любов одвічная над ним,
Пильнуючи, витає,
І сонм святих псалмом гучним
Прибулого вітає.
Молодші ангели
Ці троянди, дар покутний
Грішниць, каючихся щиро,
Тут явили чар могутній —
Довершили подвиг віри:
Врятували скарб душевний.
Де кидали ми ті квіти,
Упадали пекла діти;
Вже не злобу — смуток ревний
Відчували вражі духи;
У Диявола самого
Серце мліло, повне скрухи.
Торжествуймо перемогу!
Повні ангели
Як тяжко нам нести
Ці земні лишки,
Святої чистоти
Тлінні домішки!
Дух до матерії
Приріс там щільно,
Зняти тепер її
І нам не вільно.
Міцний зв'язок єдна
Єство подвійне,
Вічна любов одна
Його роздійме.
Молодші ангели
В'ється імлистий круг
Понад горою,
В нім ми вчуваєм рух
Звинного рою.
Хмарки світлішають,
В них вже виднішають
Діти блаженні,
Вільні від земних бід,
В весен новітніх цвіт
Преображенні.
Хай же і ця душа
З гроном ясним руша
В радісний літ,
В сфери священні,
У горній світ!
Блаженні немовлята
Радо приймаємо
Духа сповитого,
В ньому вбачаємо
Ангела скритого.
Пелен земних розрив —
Мука остання:
Вже він достиг, дозрів
До раювання!
Doctor Marianus
(в найвищій, найчистішій келії)
Вгору здіймають дух
Обрії чисті…
Хором звершають круг
Світлі невісти.
Чий то з зірок вінок
Злотом яскриться?
То ж серед тих жінок
Неба цариця!
(В екстазі).
О Владичице, молю,
Хай у неба сині
Тайну благісну Твою
Я побачу нині.
Що плекав у грудях муж
Ніжно і суворо,
Ти прийми як принос душ,
Як любов-покору.
Волю вишнюю Твою
Радісно ми творим,
Укріпившись вірою,
Пал гріховний борем, —
Діво-Мати пресвята,
Вічно чиста й чесна,
Осіянна красота,
Владарко небесна!
Круг Неї в'ються
Хмарки прозорі:
Душі покутні,
Тихі в покорі,
В каянні щирі,
Линуть за Нею
В чистім ефірі.
Ти, Приснодівочная,
їх не проганяєш,
Ти, Пренепорочная,
їм гріхи прощаєш.
Не в одної сильна плоть
Слабий дух скусила,
Хіть гріховну побороть
їм самим несила:
То знадливі пестощі
їх спасінню шкодять,
То зрадливі лестощі
У спокусу вводять.
Mater gloriosa ширяє вгорі.
Хор покутниць
Ти незрівнянна,
Ти благостинна!
Вчуй же благання,
Вчуй же моління —
Дай нам спасіння!
Magna peccatrix
(St. Lucae VII, 36)
Ради щирої любові,
Що скропила сліз єлеєм
Ноги страдницькі Христові
На глумління фарисеям;
Ради мира, що лилося
Щедрим струменем на нього,
Ради ніжного волосся,
Що втирало тіло Бога —
Mulier Samaritana
(St. loh. IV)
Ради чистої криниці,
Де пили Аврамлі вівці,
Де я Господу водиці
Подала колись в конівці;
Ради джерела святого,
Що забило щедро звідти
І пресвітло, і розлого
Розлилося по всім світі —
Maria Aegyptiaca
(Acta sanctorum)
Ради земної яскині,
Де спочив розп'ятий Спас,
Ради рук, що до святині
Не впустили грішну раз;
Ради посту, що в пустелі
Я постила сорок літ,
Ради слів, що я на скелі
Начертала, як завіт.
Всі утрьох
Ти, що світлим сяєш ликом,
Всім одрада, благостиня,
Ти, що й грішницям великим
Стежку вказуєш спасіння, —
Глянь на душу цю зболілу,
Що єдиний раз згрішила;
Ти прости її й помилуй,
Бо не знала, що творила!
Una poenitentium[122]
(що звалась колись Гретхен, лине до них)
Пречиста Діво,
Глянь милостиво
На світле диво —
Щаслива я, щаслива знов!
Вернувсь мій милий
Одмолоділий —
Прийшов, прийшов!
Блаженні немовлята
(наближаючися круга)
Звівся над ними він,
Високий, сильний;
Воздасть ділами він
За догляд пильний.
Рано судилось нам
Землю лишити;
Він же, навчившись там,
Нас буде вчити.
Одна покутниця
(колишня Гретхен)
Між цього сонму пресвятого
Він сам себе ще не впізнав,
Та в прочутті життя нового
Уже блаженним з ними став.
Глянь, вже він тліну
