Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
На Кіпрі, в яскинях підземних,
В повітря тремтіннях таємних,
Ми з давніх-давен гніздимося,
Безпечні Нептуна й Сейсмоса.
Там бережно нами храниться
Богині ясна колісниця,
Що іншим і в сні не присниться.
В цю ніч із тремким мерехтінням
Над хвиль мережастим плетінням,
Невидні новим поколінням,
Приводим царицю сюди.
Не боязно нам ні орла того,
Ні лева крилатого,
Ні хреста, ні півмісяця[212],
Що гордливо знай висяться,
Між собою воюючи,
Тут по черзі пануючи,
Край багатий руйнуючи.
Ми, як завжди,
Прекрасну царицю приводим сюди.
С и р е н и
Коливаючись повільно,
Ближче й ближче надплива,
Обліпивши повіз щільно,
Мальовнича перезва.
То дебелі Нереїди —
Дикий вигляд, добра суть,
І тендітнії Доріди
Галатею нам везуть:
Величава, богорівна,
Знак безсмертя на чолі,
Та ласкава і чарівна,
Як проста дочка землі.
Д о р і д и
(хором, пропливаючи на дельфінах повз Нерея)
Лий нам, Луно, ласку світла,
Глянь, як любо юнь розквітла!
Тих, що візьмемо в мужі,
Панотцеві покажи.
(До Нерея).
Врятували з пащі виру
Ми цих гарних юнаків,
Доглядали потай миру
Між мохів та комишів.
Поцілунками палкими
З них одплату візьмем всі ми;
Привітай же красунів!
Н е р е й
За добродійство в нім же й нагорода,
У милосерді вам же й насолода.
Д о р і д и
Якщо ми за благодію
Сподобилися похвал,
Ввічни, батьку, нашу мрію —
Їхню юнь і їхній пал.
Н е р е й
Радійте з цих чудесних сходин,
Із юнаків зробіть дружин,
Та я того їм дать не годен,
Що може дати Зевс один.
Під вами хвиля хистко гнеться,
Така ж хистка і та любов;
Як порив пристрасти минеться,
На берег вихлюпніть їх знов.
Д о р і д и
Ви, гарні хлопці, нам дорогі,
Та вже нам розлуку кличуть…
Ми хочем вічної жаги,
Боги її не зичать!
Ю н а к и
Як любо лелієте ви нас
Ласкавим теплом дівочим!
Таке нам щастя в перший раз,
Ми кращого й не хочем.
Г а л а т е я надпливає на колісниці з мушлів.
Н е р е й
Це ти, моя доню!
Г а л а т е я
Мій любий татусь!
Спиніться, дельфіни, нехай подивлюсь!
Н е р е й
Вони не спинились; гучною юрбою
Йдуть далі у звичному крузі…
Коли б узяли і мене вже з собою!
Ах! Що їм по батьківській тузі!
Та цього стрічання щаслива мить
Річного чекання томління затьмить.
Ф а л е с
Хвала вам, і прíсно хвала!
У мене душа розцвіла
Великим, прекрасним, правдивим.
Усе із води появилось,
Все вічно водою живилось!
Будь нам, океане, зичливим!
Коли б не ти із тучами,
Рясні дощі несучими,
З потоками кипучими
І ріками могучими —
І гори, і доли були б без пуття,
Ти цілому світу струмуєш життя.
Е х о
(хор всіх кругів)
Ти цілому світу даруєш життя.
Н е р е й
Вони звертають вдалині —
Не пройдуть більше при мені;
Далеко протяглими ґронами
За свята нічного законами
Збіговище плине в'юнке.
Та жемчужний трон Галатеї
Все бачу в тій юрмі;
Він блискотить зорею
У пітьмі.
Що любим, те нам видно всюди!
Й далеко буде
Світле і ярке,
Дійсне і близьке.
Г о м у н к у л
В волозі цій розмайній
Вбачає дух мій сяйний
Найкращу красоту.
П р о т е й
В волозі життєдайній
Осягне дух твій сяйний
Найвищу висоту.
Н е р е й
Яка нова тайна в тій зграї урочій
Засяяла сяйно і ловить нам очі?
По жемчугу грає огонь перебіжно —
То сильно й яскраво, то лагідно й ніжно,
Тріпоче любовно круг ніг Галатеї…
Ф а л е с
То бідний Гомункул послухав Протея…
Охоплений владно одною жагою,
В життя він ірветься, тремтить з непокою.
Коли б він нагально об трон не розбивсь!
Спахнуло — сяйнуло — уже він розливсь.
С и р е н и
Яке ж то нам чудо явилось огнисто,
Що хвиля об хвилю черкає іскристо?
Всю просторінь полумінь вщерть пойняла,
Зажевріли в темряві ночі тіла,
Усе надовкола вогнем запалало…
Хай царствує Ерос[213] — усьому начало!
Слався, море! Славтесь, хвилі,
Світлим блиском заіскрілі!
Слався, вогне! Слався, водо!
Слався, дивная пригодо!
У в е с ь х о р
Слався, вітре, милий брате!
Слався, земле, щедра мати!
Всім стихіям чотирьом
Возсилаємо псалом!
Дія третя[214]
ПЕРЕД ПАЛАЦОМ МЕНЕЛАЯ У СПАРТІ
Увіходить Г е л е н а з хором бранок-троянок. Провідниця хору П а н т а л і д а.
Г е л е н а
