Збірка творів - Вільям Шекспір
Ба навіть в рисах; і мені здається,
Що цей Антоніо, найближчий друг
Мого обранця, теж повинен бути
Подібний неодмінно до Бассаньйо.
Від лютості пекельної того,
Хто, мабуть, так точнісінько подібний
До власної душі моєї! Втім,
Занадто вже себе я вихваляю, —
Покиньмо цю розмову. Інше щось
Сказати мушу я. Лоренцо, вам
Я доручаю господарство, дім мій
І справи всі. Обітницю дала я
Смиренно жить в молитві й спогляданні
З Неріссою, далеко від людей,
Аж поки не прибуде мій володар…
Від нас близенько монастир стоїть, —
Лише дві милі звідси. Будем ми
Там забуття шукати. Обіцяйте ж
Все виконать, чого я так у вас
Прошу в ім’я прихильності моєї.
Вам необхідно прислужитись.
ЛОРЕНЦО
Я
Радий від серця щирого, синьйоро,
Усі накази виконати ваші.
ПОРЦІЯ
Челядники мою вже знають волю:
Вони і вам, і Джессіці коритись
Так само будуть, як мені й Бассаньйо.
То прощавайте ж, любі, доки ми
Не стрінемося з вами.
ЛОРЕНЦО
Хай же вас
Не кидають думки веселі!
ДЖЕССІКА
Я
Бажаю вам всіх радощів, синьйоро!
ПОРЦІЯ
Спасибі вам за добрі побажання!
Бажаю щиро вам обом того ж.
Ну, Джессіко, прощайте!
Джессіка й Лоренцо виходять.
Балтазаре,
Твою велику відданість і чесність
Я знаю; доведи мені й тепер
Свою прихильність. Лист оцей візьми
Й вези його до Падуї щодуху —
У руки дай кузенові моєму,
Ученому Белларіо; він дасть
Тобі папери і убрання; все те
Хутчій достав на пристань, що від неї
В Венецію рушають кораблі.
Мене застанеш там. Та не барись!
БАЛТАЗАР
Я докладу всіх сил, щоб це зробить,
Не гаючи й хвилини.
(Виходить)
ПОРЦІЯ
Ну, Неріссо,
Тепер ходім! Я маю щось на думці,
Чого ти ще не знаєш: ми обидві
Побачимо своїх чоловіків
Раніше, ніж про нас вони згадають.
НЕРІССА
А нас вони побачать?
ПОРЦІЯ
Так, Неріссо!
Проте в такім убранні, під яким
Ввижатиметься їм все те, чого
Бракує нам. Б’юсь об заклад, Неріссо:
Коли ми вберемось у чоловіче,
Спритнішою і кращою я буду
З нас двох: носитиму свого кинджала
І вправно, й легко; буду говорить
Хриплявим голосом, який буває
У хлопчаків, коли пора приходить
Зробитись їм мужчинами. Свій крок
Дрібний зміню я вміло на ходу
Широку чоловічу; і про сварки
Розпочинатиму розмови, наче
Хлопчак-бешкетник; вихвалятись буду
Про те, як найвельможніші красуні
Мого кохання домагались; як
Марніли й гинули з того кохання,
Коли на них я не звертав уваги!
«Що я робити мав? Хіба я винен?
Чи ж з усіма упоратись я міг?
О, жаль мені, що їх занапастив!»
І ще хоч двадцять вигадок подібних
Я наплету, щоб кожен міг поклястись,
Що я дванадцять місяців тому
Утік із школи! Пам’ятаю добре
Я сотні витівок таких хвальків
І використаю усе, що зможу!
НЕРІССА
Підшиємось ми під чоловіків?
ПОРЦІЯ
Фе! Не мели дурниць! А що було б,
Якби тебе хтось зрозумів двозначно?
Однак пора! Я розкажу усе!
В кареті, що чека нас біля брами.
Нам треба поспішать! Мерщій відсіль!
Ми маємо проїхать двадцять миль.
Виходять.
Сцена 5
Там само. Сад.
Входять Ланчелот і Джессіка.
ЛАНЧЕЛОТ
Так, то правда! Бо, бачте, гріхи батьків завжди спокутують діти. Через те, повірте, я за вас боюсь! Я завжди відвертий з вами, тим-то й викладаю вам щиро свою думку про цю справу. Отже, не втрачайте бадьорості! Я й справді гадаю, що ви пропаща. А проте ще є невеличка надія на ваш порятунок. Але і ту можна назвати надією-байстрючкою.
ДЖЕССІКА
Яка ж то надія, скажи, будь ласка?
ЛАНЧЕЛОТ
А ось яка! Ви можете, наприклад, мати надію, що ваш батько вам не батько, що ви не дочка єврея.
ДЖЕССІКА
Це таки й справді надія-байстрючка! Коли б воно було так, то на мене впали б гріхи моєї матері!
ЛАНЧЕЛОТ
То правда. І через те я боюся, що погибель чекав на вас і за батька, й за матір. Отже, колй я намагаюсь уникнути Сцілли, вашого батька, я потрапляю до Харібди — вашої матері. Виходить, хоч круть, хоч верть, а ви пропаща.
ДЖЕССІКА
Мене врятує мій чоловік: він зробив мене християнкою.
ЛАНЧЕЛОТ
То правда. Тим гірше для нього! Нас, християн, і так уже досить: саме стільки, щоб можна було одному з одним жити мирно. Кожен зайвий християнин тільки підвищує ціну на свиней. Якщо ми всі гуртом почнемо їсти свинину, то скоро ні за які гроші й шматочка смаженого сала не дістанеш.
ДЖЕССІКА
Я розкажу моєму чоловікові, Ланчелоте, все, що ви мені тут набалакали; та ось він іде.
Входить Лоренцо.
ЛОРЕНЦО
Я скоро почну ревнувати до тебе, Ланчелоте, якщо ти будеш заводити мою дружину в різні куточки.
ДЖЕССІКА
Ні, вам нічого боятись за мене, Лоренцо: ми з Ланчелотом не в злагоді живемо. Він каже мені відверто, що на небі немає для мене спасіння, бо я дочка єврея, і вважає, що ви поганий громадянин, бо, навертаючи євреїв до християнської віри, набиваєте ціни на свинину.
ЛОРЕНЦО
Мені легше виправдатися в цьому перед республікою, ніж тобі за те, що ти надув негритянці пузо, адже та маврітанка зайшла в тяж від тебе, Ланчелоте.
ЛАНЧЕЛОТ
Хіба це злочин? Такий прибуток буде їй нагородою за втрату чесноти. В кожному разі, вона виросла в моїх очах проти того, за що я мав її раніше.
ЛОРЕНЦО
Як, одначе, кожен дурень уміє вправно гратися словами! Я гадаю, що справжній дотепності доведеться швидко зовсім замовкнути, а зайва балаканина стане похвальною лише в папуг. Іди и скажи, щоб усе було готове до обіду.
ЛАНЧЕЛОТ
Все готове, синьйоре: шлунки на місці.
ЛОРЕНЦО
Милосердний Боже, який же ти дотепний! Тоді скажи, щоб готували обід.
ЛАНЧЕЛОТ
Обід теж уже готовий, синьйоре: залишається тільки накрити.
ЛОРЕНЦО
То чи не будете ви такі ласкаві, синьйоре, накрити?
ЛАНЧЕЛОТ
Себе накрити? Ні, синьйоре, нізащо! Я знаю свій обов’язок!
ЛОРЕНЦО
Знов граєшся словами! Ти, здається, хочеш висипати весь скарб твоєї дотепності відразу! Будь ласка, розумій прості слова просто. Іди до своїх товаришів, накажи їм накрити на стіл, подати страви, а ми зараз прийдемо обідати.
ЛАНЧЕЛОТ
Щодо столу, синьйоре, то його буде подано; щодо страв, синьйоре, то їх буде накрито; щодо вашого приходу на обід, синьйоре, — о! — то це хай буде так, як спаде вам на думку!
(Виходить)
ЛОРЕНЦО
О, де ти, розуме? Слова порожні.
Цей блазень військо дотепів зібрав
У галову і сипле,
