Енеїда - Іван Петрович Котляревський

Трьома заключними рядками, трьома штрихами передає автор «музику» свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, інколи з фейєрверком, тушами оркестрів, заздравними хорами-кантами «многая лета».

55.

Лубенського шмат короваю – «Коровай – весільний хліб. Робиться як звичайна хлібина, тільки більша за розміром; потім на неї накладаються виліплені з цього ж таки тіста та випечені як і хлібина шишечки, голуби, вензелі та ін. Знамениті короваї лубенські» (Маркевич. – С. 156). Як у першому подарунку троянців, так і в першому подарунку Латина – натяк на бажаність шлюбу Енея та Лависі.

Корито опішнянських слив – Опішня нині – селище міського типу Зінківського району Полтавської області.

Полтавських пундиків пряжених – спосіб приготування пряжених пундиків: «Взяти пшеничного кислого тіста, розкачати коржиками, піджарити цибулю на олії, перекласти коржики цією цибулею шарів у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в піч, коли готові – вийняти, змазати олією і подавать» (Маркевич. – С. 158).

Далі називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетилівка) та чим кожне з них славиться.

58.

Ого! провчу я висікаку – висікака – тут у значенні: вискочка, нахаба.

59.

І на! через штафет… – тобто в листі, посланому естафетою, через гінців, які передають листа з рук в руки.

Щоб фурію він Тезифону – у римській міфології фурії – богині помсти, які переслідували людей за провини.

Берлин – карета для далеких подорожей.

Дормез – (франц. dormіг – спати) – м'яка карета, пристосована для спання в дорозі.

Ридван – велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 – 12-ма кіньми.

Портшез (франц. рогtег – носити і сhaisе – стілець) – легке переносне крісло, в якому можна сидіти напівлежачи.

Перекладні – на державних (казенних) дорогах екіпажі, в які на кожній станції (приблизно через десять – п'ятнадцять кілометрів) впрягали свіжих коней і міняли візника. Плату брали і за кількість прогонів, і за швидкість.

То б заплатив на три прогони – тобто оплатити дорожні витрати у потрійному розмірі, щоб на кожній станції обслуговували в першу чергу, давали кращих коней і везли якомога швидше.

60.

Лепорт – рапорт.

Гайдуки – слуги в маєтках великих магнатів, також придворна охорона.

64.

Як йшла черідка вечерочком – увечері, коли пастухи женуть череду з поля і люди розбирають корів по дворах, піднімається шум, гам, стоїть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непоміченим.

66.

Турн, по воєнному звичаю, з горілкою напившись чаю – в образі Турна втілено окремі характерні риси армійського офіцера тієї доби. Нагадаємо, що четверту частину «Енеїди» І. Котляревський написав, перебуваючи на армійській службі.

71.

На кіл Амату пасажу – посадити на кіл (на палю) – смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, «бидла». А тут – особа царської крові, та ще й жінка.

У добу феодалізму самому способові смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повішення для провідних організаторів повстання декабристів 1825 р. сприймалася тодішнім суспільством і самими засудженими дворянськими революціонерами як приниження їхньої гідності, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публічно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта під час розправи над захопленими повстанцями – запорожцями, гайдамаками.

72.

Турн викликає на поєдинок Енея і царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву – виклику на поєдинок – у Вергілія немає і не могло бути, оскільки, згідно з поглядами стародавніх греків і римлян, честь у громадянина могла відняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергілія, римський філософ Сенека говорив: «Образа не досягає мудреця». Еней з Турном сходяться на поєдинок в кінці «Енеїди» для того, щоб уникнути зайвого пролиття крові воюючих сторін. Це зовсім не те, що поєдинок честі. Подібні поєдинки на полі битви були звичайним явищем, причому втеча від сильнішого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 – 70). Поєдинки честі з'явилися, мабуть, у рицарські часи. Особливого поширення набули у XVIII – початку XIX ст. у дворянському та офіцерському середовищі. Турн викликає на дуель Енея і Латина згідно з добре відомим у ту пору ритуалом. Він пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити інші деталі поєдинку, відправляє їх, як було прийнято, спеціальними гінцями. Але тут же автор поеми бурлескне обігрує прийнятий серед людей «благородного званія» ритуал. Достойна зброя для дворянського поєдинку – пістолети, шпаги, шаблі. А князь Турн пропонує князеві Енею битися «хоть на киї, хоть кулаками». Пригадаймо борців Дареса і Ентелла з другої частини «Енеїди».

Драгоман – у первісному значенні: перекладач при посольстві, дипломатичній місії, також гінець у дипломатичних справах; потім – просто гінець, посильний.

74.

Но «горе грішникові сущу…» – початок поширеного духовного вірша. Тут маємо вказівку на те, що він був у репертуарі мандрованих дяків, студентів Києво-Могилянської академії. Крім «Енеїди», І. Котляревський використав ще раз цей духовний вірш у водевілі «Москаль-чарівник» (написаний 1818 – 1819). У заключній сцені водевіля викритий і присоромлений невдаха-залицяльник, «городський писар» Финтик, каючись, співає:

О, горе мне, грешнику сущу!

Ко оправданню ответа не имущу,

Како й чем могу вас ублажити?

Ей, от сего часа буду честно жити!

75.

Чинш – податок, плата хазяїнові за користування його землею.

76.

Лавинії к Петру мандрик – «…коржі з сиру з мукою та яйцями… називаються «мандрики» (Маркевич. – С. 15).

Три хунти воску на ставник – фунт – давня, ще з часів Київської Русі міра ваги у східних слов'ян, дорівнює 409,5 грама. Ставних – підсвічник у церкві, так називали і свічки для церковного підсвічника.

Льняної пряжі три півмітки – щоб уяснити, що таке півміток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжі. Готові до виробництва, намотані з шпульки на мотовило нитки пряжі рахували в таких одиницях: чисниця – 3 нитки, пасмо – 10 чисниць, півміток – 20 – 30 пасом.

Серпанків вісім на намітки – з серпанку – легкої прозорої тканини (подібної до нинішньої марлі) – готували намітки, якими пов'язували поверх очіпка голову заміжні жінки. Кінці намітки, покриваючи фігуру жінки з спини, спускалися мало не до землі.

І двісті валяних ґнотів – ґноти для свічок, каганців, ламп. Дослідник творчості І. Котляревського П. Волинський