А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Ми всі поголовно клянемо панів, Що совісті в них а ні грама, А ви придивіться до власних синів, До доньок, яка в них програма? Сидять перекормки, як грифи в гнізді Й весь час тільки ждуть подояння, А мати і батько вже хворі й старі - Виконують всі їх бажання. Не знаю, кого тут винить, кого ні, Чи мамку, чи доньку, чи татка? Та можу я певно одне лиш сказать: У всіх в голові у їх вавка. Та як так в столиці роботи нема?- Дозвольте у вас запитати, А може у когось немає ума, Чи совісті - так би сказати. Я знаю, браток, не мені вас судить, Пробач, що пру ніс не в ті двері, Але, якби міг я тебе не любить - То це б не писав на папері. Не стану повчать, що тобі тре' робить, У кожного є свої вади, Але, коли завтра тебе будуть бить, Відверто скажу: буду радий. Й коли каже донька - роботи нема, Я ствержую чітко, що честі! А в батька і мамки немає ума, Що все потурають Фієсті. 23.4.2003 р. КОЛИ ПАЛАЄ ДУША Таке натхнення, Боже мій, Варт заглянути в очі їй. Уся душа вогнем палає, Мов в неї жар хтось підкидає. Звідки та сила почуттів, Що жінку б ту, як кажуть, з'їв? Й за ту коротку з нею мить - Ти ладен їй служить й служить. 17.9.2003 р. ІДУ ЛЮБИТЬ! Прожила моя кохана вже зі мною сорок літ, І не знає як зварити чоловікові обід. Як жбурне в каструлю манки - то забуде посолить, А якщо її посолить - треба знов води долить. Так ото і доливає - то сюди, а то туди, Поки в нас не стане солі чи в циберочці води. Та, зате, як прийде вечір жінка знає, що робить... Ще з надвору в дім гукає: - Приготовсь, іду любить!.. 12.12.2000 р. ВОЛОДИМИРУ АСАДОВУ Я про Асадова згадав, Який недавно ще писав. Ну хто про нього вже згадає, Як світ, в якому жив? - конає. Те саме буде і зі мною: Нові часи - з новою грою, Хто нашу працю, нас оцінить?- Хіба що зроблять кислу міну І скажуть: -Був дурним і ним остався, Бо геній так би не старався. 28.1.2006 р. СТІЛЕЦЬ Коли пройшов цей молодець, Десь в коридорі зник стілець. І бачили усі - хто вкрав, Та виду жоден не подав. А той хапун вже так старався, Що він не брав - всім присягався. І так усіх він запевняв, Що й сам повірив, що не брав. Я ледь було не провалився, Коли він Господом божився, І сам про себе я подумав: -Кого ж ти обмануть надумав, Що присягавсь ім'м Творця Із - за якогось там стільця? Що ж ти робитимеш, мій брате, Як будеш перед Ним стояти? А сотня літ не за горами, Чи ж думав ти про це, Адаме? І я з тих пір на ту людину Дивлюсь, неначе, на - тварину. І не за те, що вкрав стільця, Що присягавсь ім'ям Творця. 28.1.2006 р. НІКЧЕМА Скільки тебе я знаю, брате, Ти вічно бідкався, стогнав, І в той же час за стіл без м'яса - В житті ні разу не сідав. Чи то така душа-химера, Щоб з себе бідного вдавать, Чи то така ти вже нікчема - Щоб вічно плакать і стогнать. 19.5.2005 р. КРАЩЕ ГАРЕМ! Своєму товаришу П.І. Ти став нестерпним й