Том 10 - Леся Українка

про одну нову справу. Діло в тім, що я вчора довідалась, що з Нового року редакція «Дзвінка» перейде на більшу половину в наші руки, себто що українські твори будуть редагуватись у Києві у маленькій літературі. Отже, й надсилати всі українські твори треба тепер на мою або на Людину адресу, ми ж і маємо запрошувати співробітників і переписуватись з ними. Наші просили мене, щоб я написала тобі про се і попросила твоєї помочі й праці. Я думаю, що тепер ти схочеш більше до «Дзвінка» писати, бо, сподіваюсь, у нас пе буде того, щоб маринувати добрі праці по три роки, а всяку негідь друкувати. Ми б дуже були раді, якби ти написала що-небудь для першого числа (новорічне або так яке оповіданнячко), може б, воно ще поспіло сюди до неділі, бо в неділю число вже повинно бути зовсім складене і впорядковане, щоб встигло бути надрукованим вчас, вчора ми вже зложили його наполовину. Якби ти теж виправила як-небудь від лисів «Увінчаного співця», ми б його напевне надрукували. Славно було б, якби видати премією «Русалку» (твою оперетку) з музикою та ще подати що-небудь для куклячого театру з об’яснейням, як устроюватй куклячий театр. Ліля просить, щоб ти прислала сюди її переклади з Діккенса — вони лежать в Новому домі, в письменному столику, в правій великій шухляді,— то ти, будь ласкава, виправ їх і вишли поштою або передай через Мишу, коли він їхатиме до Києва. Я думаю, що казки Діккенса прийдеться скоротити трохй, то назнач ті місця, які тй уважаєш не конче потрібними.

Ми тепер не будемо стояти на тім, щоб непремінно кожне оповідання поміщалось в одному числі. Навпаки, добре' було б, якби хто написав довгу повість історичну і другу з сучасного життя. «Дзвінок» виходитиме в подвійному об’ємі. «Дзвінок» буде розщитаний на дітей від 7 до 15 літ, бо для дуже малих все одно ніхто ке вміє писати, та вони все одно ие вміють читати.

У мене просять «Роберта Бргоса», яевважаючи на те, що він буде друкуватись у «Хліборобі», по тій причині, що сі дві газети виходять для різної публіки: ті, що читають «Дзвінок», не читають «Хлібороба», і навпаки. Ах, як би я хотіла, щоб «Дзвінок» став у наших руках кращим і цікавішим, ніж він був в остатніх часах.

Бувай здорова і прихильна до нас і до нашого «Дзвінка»!

Твоя Леся

99. ДО М. М. КОЦЮБИНСЬКОГО

25 грудня 1893 р. Київ Київ, 13 грудня 1893 року

Високоповажаний добродію!

Мені доручено повідомити Вас про ту зміну, що зайшла в редакції «Дзвінка». Товариство педагогічне у Львові згодилося на те, щоб українські твори, надсилані до «Дзвінка», редагувались у Києві і щоб до Львова посилалися звідси вже зовсім упорядковані числа. При тому «Дзвінок» має виходити в меншому форматі, але в подвійному об’ємі, і через те в ньому могтимуть міститися довші оповідання і поеми. Нам навіть побажані такі оповідання, щоб могли бути друковані в кількох числах, себто який історичний роман для дітей або повість, бо ми не думаємо триматися теї засади, якої досі трималась редакція «Дзвінка», що приймала тільки такі оповідання, які поміщались в одно число. З тієї засади вийшов той скуток, що числа стали наповнятись писаннями дуже стислими об’ємом а мало цікавими змістом, бо всякий боявся давати простір своєму перу. Взагалі остатнього часу у Львові нікому було зайнятись «Дзвінком». Ми одважилися прийняти на себе редагування українських творів, галицькі, як і перш, будуть у Львові редагуватись. Ми складаємо громадку старших і молодших письменників українських і маємо на меті підтримувати розвиток української літератури красної. Одним з розділів нашої діяльності і буде редагування «Дзвінка». Отож тепера ми вже від себе запрошуємо до помочі нам тих людей, що досі так щиро помагали «Дзвінкові» своєю працею. Не відмовте, шановний добродію, нам поради і помочі при сій не блискучій, але корисній праці. Ваші твори, які ми сподіваємось отримати від Вас, ми прийматимем з подякою і запевне скористаємо з них багато.

Ще раз прошу від імення всієї нашої громадки, пе забувайте нас своєю працею.

Щиро поважаюча Вас Леся Українка (Л. Косач)

Прошу писати на адресу: Киев, Стрелецкий передок, № 9, Ларисе Косач.

Або: Киев, Мариинско-Благовещенская, № 105. Люд-миле Мих[айловне] Старицкой.

100. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

27 грудня 1893 р. Київ

Люба мамочко!

Хоч ти іронізуєш над сим виразом в наших листах, але я скажу тобі, що пишу його завжди од щирого серця, а не для лицемірства та облесливості. Ти маєш право вилаяти мене добре, коли я довго не пишу, але таких вразливих речей, яких ти понаписувала в своєму останньому листі, я все-таки не заслужила і не заслужу ніколи. Я просто за різними клопотами, про які тепер уже не варто розповідати, не зауважила, як пройшло тих десять днів, але ж я думаю й тепер, що се ти якось помилилась, рахуючи їх, все-таки не могло пройти стільки часу. Ти кориш мене, що я не пишу тобі, як ми вернулись з концерту, і т. п. Се було так давно і так благополучно пройшло, що я зовсім забула про нього згадати, пишучи до тебе, та й з листів наших видно, що з нами нічого лихого не трапилось. Я в прошлих листах старалась пригадати, про які дрібні факти слід тобі написати і просто якось не могла згадати, що може, власне, тебе турбувати, що може здатись небезпечним для нас. А потім виходить, що се я вчинила просто якесь злочинство, і ти мене картаєш і сама я картаюся так, аж мені серце болить. Сирап-ді, ми виїхали в сей Київ на якусь муку для тебе. Я дню тобі слово честі, що як тільки се для тебе будо сшжііі-ніте, то я без жалю покину Київ по першому тносму листу,— коли ти для нас життя не жалусш, то невже б я мала пожалувати для тебе київського життя. По так уже тут мені дороги рожами устелені, щоб задля них

я не вважала на те, що ти там день і ніч гинеш від турботи і журби. Та й докори твої слухати мені так само тяжко, як тобі ждати листів від нас. Трудно часом поручитись, що от напевне в такий-то деиь напишу,— часом що несподіване помішає, і тоді значить, думай, що от віку збавляєш найдорожчій