Том 8 - Леся Українка
В той же час, як Мільтон був у вищій школі, туди приїздив учений голландець Доріслав і прочитав скілька лекцій про давній Рим, а при тому говорив, що тільки тоді цар має право царювати, коли його вибере увесь народ і згодиться по волі слухатись його. За такі речі Доріславові заборонили читати лекції, і він мусив вибратись з Англії. Таких учителів, як Міде і Доріслав, було у вищій школі небагато, і Мільтон пізніше не дуже-то добрими словами згадував вищу школу, та раз і в школі прилюдно говорив проти того способу учити хлопців, якого всі учителі тримались, але все-таки він там багато навчився, бо хто сам до науки здатний та охочий, той, певне, скрізь чогось доброго навчиться. Мільтон у школі, як і дома, просиджував над книжками цілі ночі і надто любив читати про життя і державний лад у давніх і новітніх народів. З його тодішніх писань видно, скільки він учених книжок перечитав і скільки мусив знати напам’ять усякої всячини з латинських, грецьких та англійських книжок.
Окрім учіння, молодий Мільтон знаходив час і охоту читати пісні та оповідання давні і новітні, завчасу почав їх любити і навіть сам почав складати пісні дуже рано — дитиною 10 літ, а підлітком 15 літ перекладав Давидові псалми на англійську мову. Найбільше любив він поважні книжки, наприклад, пісні та оповідання про події з святого письма, але не цурався він і «світських» пісень, аби тільки були вони гарні. Як усі освічені люди того часу, читав він найбільше латинські та грецькі книжки і сам спочатку писав більше по-латині, бо тоді всі учені люди вміли писати і говорити сею мовою. У вищій школі часто приходилось писати латинські промови, вірші, бо. тоді був звичай, що коли приїздив у школу який вельможа або король, то школярі вітали їх віршами, латинськими промовами і складали та представляли для них комедії.
Мільтон написав багато таких віршів, та вони не дуже гарні, бо навряд чи можна з примусу написати щось гарного. Найкраще, що він написав за той час, се листи в віршах до свого батька, до учителя Юнга та до свого друга, бо там він писав з меншими хитрощами та з більшою щирістю. Щирість була і в тих його промовах, що він писав, коли приходилося з кимсь сперечатись про яку-небудь наукову річ (такі сперечки не тільки не заборонялись у вищій школі, а навіть навмисно уряджались). З гострих завзятих слів знати було, що той, хто говорить так замолоду, буде колись не останнім бійцем за правду і не дасться легко на наругу, якщо до чого прийдеться.
Не цурався Мільтон і тих забав, якими тоді займались молоді паничі, умів зброєю володіти, співав у хорі, грав у церкві на органі, тільки не приставав ні до яких розпусних вигадок своїх товаришів, а ще навіть ганив їх за те. Тим же, певно, й вони прозвали його «кембрї-джською панянкою», а може, так прозвали його ще й через те, що був він тоді гарний на вроду, мав ніжне безвусе обличчя і довге, ясне, кучеряве волосся, вдачі був тихої, не любив битись і сваритись, а тільки говорив те, що йому правдою здавалось. Уже тоді писав він якось: «Робити по правді, не ждучи слави, се краще, ніж усяка слава».
У вищій школі пробув Мільтон 7 літ і скінчив добре, так що йому дали звання «магістра» (то значить «старший в науці»). Після того він поїхав додому, до батька. Там родичі та знайомі стали йому казати, що пора йому вибрати якусь таку роботу, щоб уже самому заробляти на хліб, але він щось не міг одразу ні на що зважитись. Мати його хотіла, щоб він став за попа, але він не мав до того жодної охоти, бо вже й тоді дуже невисоко цінив попівський стан. Неволя церковна і присяга були йому противні. Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав. Тоді ж написав він і комедію, що потім представлялась при дворі однієї графині; комедія та була дуже поважна, в ній не було нічого лихого та пустого, але все-таки пісні його кращі від неї. Згодом Мільтон надумався поїхати за море, подивитись на чужі сторони та звичаї. В ті часи, та й тепер воно так, в Англії кожний вчений та хоч трохи заможний панич коли кінчав школи, то мусив потім поїздити по чужих країнах, щоб побачити, як там люди живуть, а при тому й собі перейняти, що доброго побачить; і тепер в Англії виховання панича або панни вважається неповним, нескінченим, поки вони не побувають за границею.
Коли Мільтон виїздив на чужину, то один великий пан, даючи листи до своїх знайомих, казав йому на прощанні: «Нехай у тебе будуть думки закриті, а очі відкриті», себто будь собі на умі, до людей придивляйся, а себе не виявляй. Не радив йому пан той говорити про віру, як де до того прийдеться, бо, мовляв, їде він у католицькі сторони, де протестантизм і так не конечне велика честь. Але Мільтон був уже такої натури, що правди ховати не вмів. Скрізь його чужі люди добре приймали і щиро вітали, бо всякий бачив, що це людина вчена і дотепна, але він хоч і був дуже вдячний добрим людям і поводився з ними гречно, а все-таки як де заходила мова про віру, то він не ховав своїх думок, і за те йому часом, і в очі і поза очі, давали догану чужі люди.
їздячи по чужих краях, Мільтон бачив багато такого, що стало йому на весь вік згадувати, і потім писав він, що то були його найкращі часи, коли він їздив по Італії та дивився гарні картини, статуї, перечитував нові хороші пісні та слухав чужих розумних людей. Бачив він чудові картини італьянських найкращих малярів Рафае-ля та Мікеланджело, де
