Том 8 - Леся Українка

більш ніж 200 літ минуло з того часу, як він умер. Ми думаємо, що кожному з його читателів цікаво знати про його життя, та не кожний знає, де про нього довідатись, а хоч би й знав, то не кожний вміє читати на чужих мовах, а на них багато є написано про Мільтона. По-українськи досі ще нічого не було про нього написано, та й по-російськи дуже мало. Отож ми надумали списати коротко по-нашому те, що вичитали про нього у його власних книжках і в книгах інших людей, писаних на різних чужих мовах. Може, ті наші земляки, що читають «Утрачений рай», схотять прочитати і нашу книжечку, може, хто схоче довідатися більше про ті часи і справи, про які ми могтимем тут згадати тільки дуже коротко, то ми будемо цьому дуже раді і, якщо матимем силу і змогу, розкажемо колись довше про все те.

Тепер же ми розкажемо про життя і писання Джона Мільтона, а разом з тим мусим розказати хоч коротко і про те, що діялось в його країні в той час, як він жив, бо інакше трудно розказати про його думки і роботу і трудно зрозуміти їх. Мільтон щирим серцем обзивався на все, що діялось навколо нього, він жив не монахом-пустельником, а щирим робітником серед своїх людей і коли часом у чому помилявся укупі з ними — бо як і коли люди не помиляються,— то зате вкупі з ними шукав правди і боронив її, а це значить, що життя його народу було його життям. <3ате було у нього багато друзів, а ще більше ворогів.>

Вже хутко 300 літ мине з того часу, як вродився Мільтон, було це 1608 р. в місті Лондоні, столиці англійського королівства. «В Лондоні я вродився, і роду я чесного,— писав він потім сам про себе,— батько мій чоловік порядний, мати відома всім як жінка доброчинна і милосердна».

Батько його був нотаріус, чоловік не дуже багатий, але й не вбогий, протестант *, дід був католик, і кажуть, що ніби він одібрав спадок од свого сина, Мільтонового батька, і вигнав його з дому за протестантство, так що той ще зовсім замолоду мусив сам на себе заробляти, однак не зрікся пової віри протестантства, а виховав у ній свою родину. І було те виховання не тільки протестантське, а навіть пуританське. Пуританами (себто «чистими») звались протестанти, що дуже міцно трималися своєї віри і поводилися в житті дуже поважно, уминаючи всякої

1 Протестанти — християни, що не тримаються ні греко-, ні римсько-католицької віри, наприклад лютерани * кальвіни *, анг-лікани * і інші.

розпусти, а часом навіть таких речей, що скрізь уважаю-ться дозволеними, як, наприклад, танці, музики, театри і т. п. Правда, батько Мільтона не був таким уже суворим пуританином, він сам був добрий музика, чудово грав на органі і складав пісні для органа, навчив грати і співати і свого сина Джона, що мав гарний голос, коли той був малим хлопцем, і не раз потім дякував син своєму батькові за його милу науку, що потішала його сумні дні прп старощах і сліпоті.

Хоч батько Мільтона і не був дуже заможним, але дуже дбав про виховання свого сина. «Ще за дитячих літ,— писав потім Мільтон,— навчили мене окремі учителі і дома, і в школі чужих мов і деяких наук, за се я дякую своєму батькові, боже, заплати йому за його дбай-ність і горливість до мене». Дома вчив його дуже вчений і знакомитий чоловік Томас Юнг, суворий пуританин, за своє пуританство він згодом був навіть вигнаний з Англії і скілька літ прожив за морем. Мільтон дуже його любив і писав йому щирі листи і гарні вірші на чужину. Мільтон був у добрій згоді і з учителями, і з наукою. Ось як він писав про своє тодішнє вчення: «Батько мій призначив мене ще змалку до науки, і я взявся до неї так щиро, що, маючи ще тільки 12 літ, часто просиджував за книжкою до півночі, це, мабуть, найперше й пошкодило моїм очам, бо вже й тоді мені часто голова боліла. Але се не зменшало у мене завзяття до науки, і батько мій, окрім школи, ще дома учив мене, беручи окремих вчителів, а потім, як я вже багатьох мов навчився і набрався ще більше смаку до солодощів науки, послав мене батько в Кембрідж, в нашу крайову вищу школу».

Життя у вищих школах в Англії було в ті часи подібне до монастирського. Устави їх були таки й зовсім монастирські, та тільки не скрізь і не завжди їх твердо трималися, багато залежало від начальника школи та від учителів. В тій школі, де був Мільтон, життя учнів було досить вільне, часом аж занадто вільне, як сам Мільтон пізніше писав, ганячи англійські школи. Учили в них по-старосвітськи, не давали ученикам нових книжок, а все більше вчили по старих латинських та грецьких, дуже старались про те, щоб учні добре говорили і писали по-латині та виучували багато всього напам’ять. І тут запевне багато залежало від учителя, як учитель був добрий і тямущий, то й ученики більше знали такого, що справді

Варто знати. А в тій школі, де був Мільтон, було скілька добрих учителів, між ними один надто розумний, Міде. Він писав різні роз’яснення на св. письмо і в одній своїй книжці про Апокаліпсис пророкував, що в Англії хутко настануть великі зміни в церкві і в державі; якщо він помилявся у тому, що власне так треба розуміти Апокаліпсис, то все-таки в пророкуванні своєму не помилився. Міде був великим ворогом католиків і намовляв усіх про-тестантів-різновірців з’єднатись і боротись проти католицтва. Учив він дуже зручно, так що в нього ученики не заучували напам’ять нічого, а до всього розумом доходили. Він задавав завданки ученикам, давав їм ради, але не втручався в те, як вони вчили задане. Удень вони вчились, як собі хотіли, а тільки увечері приносили вчителеві свою роботу. Завжди він починав розмову з учениками словами: «Чого ти не знаєш? (у чім ти не певний? guid dubitas?)» ■— і роз’ясняв їм те, чого вони самі не розуміли, а потім з молитвою і благословенством відпускав їх. Той учитель, що найближчий був до Мільтона, був завзятим кальвіністом і мав собі велику шану у пуритан. Та й між учениками, товаришами Мільтона, було більше пуритан, ніж звичайних протестантів, про них говорили,