Том 10 - Леся Українка
Учимось, отже, ми обоє з Пуцом, але, здається, не переучуємось. Ходити все-таки приходиться мало пе щодня за чим-небудь.
Уліти мої остатнього часу льотом летіли, тепер трошки притихли, а далі знов полетять. Я скінчила «Давню казку» (поет і лицар), прочитала її в «Плеяді» з певним тріумфом, найбільш всіх сподобалась вона паничеві Лип-ському, се мені приємно, бо все-таки він людина, вихована на європейській літературі, і патріотичної поблажливості у нього нема. «Плеяда» тепер сильно воспрянула духом і числом, збирається досить правильно, кожний раз є що читати; вибраний у нас ще виділ (до якого і я маю честь бути вибраною), що мусить займатись редагуванням брошурок для народу. Ми уложили програмку книжечок по історії і розібрали вже деякі «точки програми», я взяла Хмельниччину, Слав[инський] —київський княжий період від Володимира, Людя — Галицьке княжество. Коли хочеш, я пришлю тобі нашу програмку. Збірка наша ще не зовсім складена, але в ній вже багато є. Рашель прит слав мені недавно своє «Сватання» в новій редакції (трохи поправлене), я буду читати його на літературі. Сла-винського тепер я рідше бачу, бо він все возиться з вечорами студентськими (він же староста свого виділу) і має силу біганини на своєму обов’язку. Я бачила його два дні тому назад (не у себе), він був перше в дуже веселому настрої, але на відході був чогось такий сумний і блідий, що злякав мене і засмутив на весь вечір. Гейне Славип-ський переклада потроху, обіцяє, що не затримає видання. Про «Litterae virorum obscurorum» 41 Славинський казав, що сього самому не можна зробити, а треба вкупі. Справа Циклопа з Орфеєм розійшлася, як заячий жир, і ніхто нікому нічого не доказав. Взагалі та кохА,сояіка42 процвітають, помиїв розливають по Києву немало. Не бажала б я Циклопові звертатись до мене тепер подобним способом, як колись в «Молочній путі», бо я не ручу за себе і можу зробити який-небудь скандал, не знаю навіть який іменно. Не хочу тобі розписувати про всяку циклопічну капость, а її зібралось чимало, нехай колись розкажу, коли ти цікавий.
Ореста бачила кілька раз у Люді, а він до мене двічі заходив і не застав обидва рази вдша, я така була сердита на себе за се, що аж мене чорти брали. Нехай там буде, як хто хоче, а Орест і Пілад самі ліпші для мене люди з усіх молодих киян. Я не трачу надії, що Орест застане-таки мене дома колись. Він розпитувався про тебе і передавав тобі свої вітання. Я думала, ти до нього пишеш. Тучапського я не бачу, та його ніхто не бачитиме три місяці, бідний хлопець і на різдво світу-сонця не бачитиме, сидячи в неволі. Таїш пе минулось йому!.. У Києві люди живуть досить тихо, та все-таки ще Курилка живий.
Пам’ятаєш, як у Діккенса дух різдва часом сам себе гасилі>ником накриває, коли того потребують обставини,— те саме случається і з іншими духами...
На Тарасівській я була позавчора. Голоту не всю бачила, тільки Василя та Андрія, поклон твій передала. Наталки не застала дома, а вона у мене всього раз якось була і то ненадовго. Далеченько мені на Тарасівську, через те часто ніколи туди ходити. Рапіевська уживе нічого собі, не слабує, була у неї Вєра недавно, але я її не бачила, пізпо довідалась про її приїзд. Приїздив недавно Верзилов з Чернігова, він тепер уже зовсім установився на черпіговському грунті. Був віп у мене в той час, як мама була тут, зробив на маму добре враження, та він
і взагалі непогане враження робить. На різдво він знов приїде і, може, привезе яку роботу для Франкового журналу. Журнал Франка зватиметься «Житє і слово», сировий матеріал етнографічний там приймається — я послала туди купальські пісні з мотивами,— приймається там і белетристика, і критика, я маю надію, що, може, хоч там прокинеться критика, на що-небудь похожа.
З перекладів там будуть тільки вірші, здається. Мама послала туди переклади з Гюго, свої. Тут, у Києві, ще двоє людей береться перекладати Гюго, отже, може, на той [рік] можна буде скласти книжечку. Але взагалі треба нагадати програму «Всесвітніх творів» і гризти нею голову людям, як колись Катон гриз римлянам,— чи не взяти на себе роль Катона? Тільки не ради зруййування Карфагени, а ради відбудування її — се ж більш почесна мета. Микола Вітальйович має номерів з 12 Гейне в музиці, і все дуже гарні речі. Коли б їх Можна було тут надрукувати, то була б нам реклама!.. «Тарас Бульба» все оркеструється ad infinitum l.
Рашель пише мені досить часто, листи милі, але, як завжди, короткі, настрій досить мажорний. Але до Києва їхати вона, видно, вже зовсім закинула гадку. Се страх досадно! Се просто бог зна що! Добре було б, якби ти міг приїхати до нас на різдво і Шуру перевезти, але якщо не вправишся з екзаменами, то вже, певне, з сього нічого не буде, а ради сього все-таки екзаменами йе слід рискувать. Шкода, коли ти не приїдеш на різдво до мене! Ми б разом послухали еолову арфу перед університетом, подивились би на страшні тополі, і я б знову подумала, що мені вісімнадцять літ, що ми живемо на Тарасіїзській, де у мене на столику проліски стоять, у хаті рожеве світло, а в серці провесна... Гай-гай, яка старовина!.. Знаєш що? Буду-но я тут кінчати, бо щось уже дуже довго виходить. Про Колодяжне нехай тобі напише мама, parce que je пе suis pas au courant des choses2. Про науку свою Пуц хай теж сам напише. А що лишилося ще за мною, нехай ще вдруге напишу. Боже мій, щось же собі думав Поприщин, кажучи, що «письма пишут только аптекаря»... І коли вже від тебе до мене телефон проведуть? Цілую тебе щиро, бувай здоров! Коли б до побачення!
Твоя Леся
1 До безконечності (лат.).— Ред.
