А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Адам те й знав, що все молився, І Бога кожен раз благав - Щоб він за Єву заступився. А як притихли солов'ї - Він тут же знов перехрестився, Ще раз до Бога підійшов І низько Богу поклонився: -Я буду вік тобі служить, Я буду вік тобі молиться, Тільки, дозволь, той гріх...творить, Тільки, дозволь, на гріх дивиться. Бог на Адама подививсь: -Ну що ж, гріши, але молись. Не знаю, щоб робив Адам Аби він з Євою не стрівся, Певно б тинявся, ніби вовк, А то й, гляди-чого ще спився. Й ніхто б не знав, звідки громи, Й ніхто не знав би про спідницю - Чом саме в ній Бог приховав - Найважливішу таємницю. 31.10.2003 р. ЯКЩО ПОМРЕШ Ніхто ні в чім не допоможе, Не дасть ні крихти, хоч кричи, А як помреш ти, не дай Боже,- Хоч сам себе ти хорони. Як в крісло всядеться нещастя Типу Павла чи Кравчука, То довго всім не бачить щастя, Бо в їх політика така. 10.4.2003 р. В САДКУ КОХАННЯ Я тільки зараз як ніколи, /Коли кінчається життя/ Те зрозумів, що ти для мене - То цілий світ мого буття. І все настільки стало милим - Що неможливо передать, Якби ти знала, як хотілось Тебе в ту мить за плечі взять. Ловить сліпучі блискавиці Твоїх бентежних груденьок, О, як хотів тоді, кохана, Піти з тобою десь в танок. Бо тільки нині зрозумів я, Що капітан без корабля - Це всеодно, що світ без Сонця, Або без Космосу земля. Бо знаю, той заряд кохання Що Космос нам подарував, Його без всякого вагання - В житті б без тебе я не взнав. І, хоч, можливо, це наївно, Але, здається, що не жив, Та, певен, дай своє кохання! - Я б з ним і Всесвіт покорив. Бо тільки нині зрозумів я, Якби я в світі прогорів, Аби тебе, моя веснянко, В садку кохання не зустрів. 29.2.2003 р. СВОЇЙ ЄДИНІЙ Як вперше я тебе зустрів - Це просто так не розказати, В душі світилось і гуло, Куди не глянеш - білі хати. В душі замученій моїй Неначе небо запалало, Й куди б я лише не ступив - Усе раділо і співало. Й, здавалось, щастю моєму - А ні кінця нема, ні краю, Та от сьогодні знову жду, І як колись, її - чекаю. 2.10.2000 р. РЕВНІСТЬ Можливо я, кохана, псіх, Що вас ревную я до всіх?- До вітру, Місяця, зірок, До солов'їв, і до сорок. Бо щоб хоч трохи міру мали - То ви б на їх не позирали, І не стріляли б в їх очима - Коли із вами йде мужчина. 19.3.1990 р. УРАГАН Мені давно вже помирати, А я мов тільки народивсь, Коли проходила дівчина І я на неї подививсь. Душа відразу запалала, Мов ураган в її ввірвавсь, Не міг очей я відірвати Від тих очей, хоч як старавсь. Отак стояв я і мовчав, Немов до неї прив'язали, А роки втомлені мої І досі ніжності благали. 28.2.2004 р. СТАРЕЧЕ ЗІЛЛЯ Губоньки у тебе ще рум'яні, І в очах не вигоріла синь, А на полі почала сивіти Із жіночим іменем - полинь. Та й морщинки, ніби борозенки Розорали личенько твоє, А в садку співає соловейко, Ніби вибачається за все.