Том 10 - Леся Українка

Бувайте здорові, милая бабушка! Цілую Вас і, прошу, не забувайте писати нам.

Ваша внучка Леся

94. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

24 листопада 1893 р. Київ Киев, Стрелецкий переулок, !9

Любий дядьку!

Ваш лист до мене получений у Колодяжному, але мама мені ще не переслала його, тільки написала,, що там у ньому стоїть. «Роберта Брюса» можна послати до «Хлібороба»; коли Ви думаєте, що він туди годиться, то тим краще, а для «Дзвінка» я ще кінчаю іншу поему, отже, і він не буде обиджений. Про лист Ваш мама вже написала в одеську поштову контору, і, може, він таки дістанеться до мене. Випуски «La grande Encyclopedie» 40 прошу прислати мені сюди скоріше, я перекладатиму, не гаючись. Про літературио-етпографічпий журнал «Житє і слово» я знаю і збираюсь туди дещо послати. Одним словом, постараюсь не бити, байдиків сеї зими і не мостити помосту в пеклі. Ох, не один там мій камінець заложе-ний!..-Спочатку, приїхавши в( Київ, якось нічого не робилось, а проходив час у тій осоружній біганині на Кре-щатик тощо та в одпочиванні. після неї. Тепер діла краще пішли. Я вще почала нарешті вчитись по-англійськи (се моє давнє бажання!), і поки що діло йде влад, невважаючи на собачу вимову. Проте я думаю, що нема в світі такого звука, якого б я не могла вимовити, постаравшись трошки. Тепер я ще більше допевнилась, що з книжки, без живої речі, не можна вивчитись англійської вимови, та, здається, не тільки англійської, а й ніякої. Ох, коли-то я читатиму Шекспіра в оригіналі?

Олег мій вчиться дуже пильно, і часом стоїть труда вигнати його погуляти на вулицю, а так за різними справами то вже їй ніколи ходити. Досі мені нічого не вадило т.е, що я ходшіа чимало, але оце почались то морози, то мряка, то ожеледь і мій організм пригадав, що вже зимовий сезон починається, та все-таки сей зимовий сезон почався так лагідно, що я маю добру надію на сей рік. А як же Ви маєтесь? Чи таки думаєте об різдві до Рима їхати? Чи отримали Ви мого листа з чортами? Мені цікаво, чи хутко звідси доходять листи до Софії. Шкода мені, якщо пропало те, що Ви мені в Одесу посилали. Тут я бачила частину відповіді Варт[овому], відповідь ся робить на людців враження, принаймні дискусію викликає, а се добре, бо між нашим людом є чимало таких шка-ралуппиків, що їх не хутко проймеш. Чудна людина сей Варт[овий], часом говорить, як чоловік, а часом, як на-стояіций невіглас! Сі порівняння цілої літератури з «шматом гнилої ковбаси» і т. и.— се щось несвітське! Але в відповіді є помилка при цінуванні наших патріотів-літе-ратів — невже Л[евицький] має більш талану, ніж Ніжинський]?.. Иі7 се трудно зважити.

А знаєте, в Києві якось гірше листи пишуться! Сс, певно, від того, що я од Вас тут ще не мала ні одного листа. Бувайте здорові! Я і Олег (вещий:!) цілуємо вас всіх і просимо не забувати нас, бо все ж таки ми тепер від .роду відбились, то треба ж нас хоч листами навідувати.

Ваша Леся

95. ДО М. П. КОСАЧА

12 грудня 1893 р. Київ Київ, Стрілецька, 9,

ЗО

18 93

Мила моя молоденька кна-кна!

Що ти про мене думаєш? Що я лиха, злопам’ятна дівчина з кришталевим серцем у грудях? Ні, вір мені, не через злопам’ять не писала я тобі досі, а просто через те, що ніколи було великого манускрипта писати, такого, щоб загодити всі твої питання. У нас мама гостювала тижнів півтора, і за той час у нас в хаті подвійно людей було, поза хатою подвійна біганина була, а мені за столом подвійна писанина — я виготовила «Атта Троля» до друку (переписала, виправила і т. п.), переписала твою «Хмару», дещо з своїх дрібниць давніх («Метелика» тощо) до «Зорі». Окрім того, у нас була двічі література, велика й маленька. Кілька раз я ходила з мамою на Кре-щатик, я не знаю. Все оце одбирало час і про серйозну літопись нічого було й думать, а ограничитись пустим фейлетоном не хотілось. Однак, кажуть люди, que s’excu-se s’accuse, то я краще буду що іншого писати. Не знаю, чого мама писала, що тьотя Саша ображена на тебе, я з її листів сього не бачу та й не думаю, щоб вона була така формалістка, аби ображатись за «неприглашеніє», адже ж все одно вона б не приїхала, то чого ж там ломать комедію з «приглашеніями». Листів прочих родичів на сю тему я не читала, але теж не думаю, щоб вони могли довго і серйозно сердитись за се, бо воно було б смішнувато. Мама тепер сама дуже вразлива, то їй здається, що і всі інші в такому ж настрої, а я думаю, що се запрошення чи незапрошення зовсім уже не такої колосальної ваги діло, щоб могло псувати відносини між доброю родиною. Шкода мені тільки тебе, що тебе от уже

з рік раз у раз «дерев’яною пилою пиляють», за се я часами почуваю пемов якусь уразу до мами, хоч я знаю, що вона не винувата. Що ж, коли у неї такий сей fagon d’aimer що вона безпощадна до того, кого любить. У мене сей fagon зовсім інший, і якщо я кого пиляю, то хіба саму себе, та воно зате нікому не вадить. Мама, запевне не знаючи того зовсім, пиляла не раз і мене, та пе то що пиляла, а в саме серце вражала, тільки, я ж кажу, тут вона вже зовсім не підозрівала, що мені болить їіід її слів, а може, й зпати сього ніколи не буде. Взагалі ж вока до нас була дуже добра тепер і все казала, що їй чогось дуже шкода нас, що ми їй (а надто я) нещасними здаємось. Я думаю, сс того, що вона скучає за нами. Страх мені шкода, що прийшлось нам покинути маму на цілу зиму, але ж •інакше по можна, бо Пуц міг би зовсім «збуяти»