Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Костянтин Вільович Москалець

цей хлопець третій день сидить без чаю а потім чай привозять лиш натомість собачий біль катує зуби не вщухає зелене серце сонячної панни ці діти безпритульні і голодні намети розбивають на майданах — бо нова революція іде не біля церкви бо в церкві моляться за успіх революції і зоряної панни серце чорне сором’язливі руки та полюції дівчата в котрих почалися демонстрації їм наказали припинити мають рацію а ти в цей час урочий плив сховавшися у трюмі пив а потім пісяв і курив на митниці у Дуврі відринутий від себе сам — ні псам ні небесам — я думав що ж нормальний сон Ла-Манш туманний Альбіон а он три панни у кутку три серця на однім шнурку культурний кнур колишній поліцай сховав за спиною нагай гадюка це місце темне як смола рука тремтить вона пила бо T. С. Еліот помер він може у раю тепер зате його ровесник Хвунт[6] усе ще поміж нами тут і ти часу не гай поете — попереду свята Ельжбета[7] пиши сховавшися на сіні «Jefferson airplane and/or Mussolini»[8] тим часом Лондон ледь не плаче: «чи не дали ми братця маху?» — зрезиґнувала місіс Татчер бо їй сказали: «Йди ти нах…» О місіс Татчер місіс Татчер! твоя сукенка голуба її я більше не побачу а так хотілось… не судьба! а тепер кинь їм кістку кинь їм цю чистоту ти ж бо знаєш: вони не можуть залишатися брудними дуже довго ностальгія за індульгенціями неминуща «індульгенції повинні бути пекла бути не повинно» — скандують багатотисячні натовпи серед ночі і от — чистота: диснеївського кролика донька вбирає в твої окуляри в мамині коралі веде його за лапку до ріки барвисті камінці кидати в чисту воду :»цей камінець — сорока полетіла сорока!» :»цей камінець — баранчик полетів баранчик!» :»цей камінець — місяць полетів місяць!» :»а цей камінець — зоря полетіла зоря!» крихітний апокаліпсис на березі Бистриці маленька панночка із кроликом: «покажи нам мадам Сезанн»