Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Костянтин Вільович Москалець

* * *
Моя кохана спить, а за вікном Сади стоять, облиті молоком. І губи її ніжні, навісні До себе посміхаються вві сні. А ніч тече, прозора і легка, Ледь світиться у темряві рука. На голому смаглявому плечі — Слід кольору багряної парчі. Владарка мовчань
Є тільки дикої яблуні квіт, вельон біло-рожевий, впала вона вже давно, але все ще триває життя — лежачи квітне, ніким не помічена, в хащах, квітне для себе, а бджоли спивають нектар і таїну бережуть, повертаючись після причастя. О, зроби нам гніздо, заховай і його в пелюстках, крізь усі палімпсести призахідних хмар незліченних научи нас читати найперше, єдине мовчання, що записане в небі притомності рунами. Роковини

Пам 'яті Володимира Кашки

Знову осінь, брате мій. Час відтворення подій, Час квитання. Де ти заразі? Угорі Зорі сходяться горіть. Ти завжди відповідав На усі мої питання. Чай заварений стоїть, Сиґаретка мерехтить. Рільке. Вечір. І бентежиться, тремтить Черемшини гола віть, Наче йдеться про любов Та про інші вічні речі. Я тут свічку запалив І вина тобі налив. (Золотого…) Довго-довго так сидів, Тільки ти — не відповів. Не така вже й новина, Але що кому до того… Крокуси

Мамі

Весняна мжичка. Снігу вже нема, І я сиджу у теплому покої, Де крокуси у чарці із водою Біліють від темна і до темна. І любо пити ритуальний чай До крокусів, до постатей в альбомі, Фіксуючи краплини однотонні І поволоку ніжну на очах. Моя старенька мамо, певна річ, Старáнно ритмізована омана І шепітлива та прозора манна Не приведуть тебе у глупу ніч, Коли не буде місця для очей, Коли ці квіти безпорадні згаснуть, Коли я проклену надію власну, І віру проклену, і що там ще… Але надійде на світанку сон, Легкий, немов пилок жовтогарячий, І я побачу: ти, далека, плачеш, Торкаючись до ран моїх перстом. * * *