Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Костянтин Вільович Москалець

сапфіровий птах, і ми розуміємо його мову, і ми розуміємо, що нарешті довідались правду.

1979—2000

* * *

Батькові

Над нашою хатиною малою Господнє Літо хутко перейшло, І Міста, про яке писав Павло, Не видно за осінньою імлою. І ми перемовляємся з тобою Двома-трьома словами — про тепло, Про те, що літа наче й не було. Так само, як життя; й не спим обоє Чекаючи пробудження від сну, В якому повно смерті й туману, Безсоння — і безсмертя — і любові… Цей сон тече і тчеться з людських слів, Та, вірячи апостолу Павлові, В густій імлі щезають журавлі. * * *

Мамі

Ця несподівана довго очікувана тиша свідомості тиша Пречистої Діви Марії світанку Матері Божої Сніжної Матері Божої Матіївської — і гарних думок про незнищенність м и н у щ о с т і тиша лілей на Орловому озері коли я відмовляюся від холодного вина аж до повернення в Царство цієї тиші дитинства омофору з ледь прив'ялими пахощами і білосніжністю маминого робочого халата цієї тиші і чистоти не було ніколи тому що вона є вічно Нічні пастухи буття
Угорі весняна лампа і зелене полум'я в небесах зорана земля і бездомна вечір буйний у бутті стихне сам і загасне полум'я скло зелене трісне і вечірні коні стануть зовсім темні як весна або Одкровення Нові поезії 
* * *
В тремкому полум’ї' весни згорять сніги, дотліє крига. Допишеш ти свої листи і дочитаєш книги. Піднімеш голову, зирнеш — і вибухнуть зіниці: у світі є сонця, жінки, і птиці.

1989