Збірка творів - Вільям Шекспір
ФОРД
Такому начиненому салом кендюхові! Такому лантухові з клоччям!
ПАНІ ПЕЙДЖ
Такому надутому капшукові!
ПЕЙДЖ
Старому, холодному, геть струхлявілому!
ФОРД
Злісному, як сатана, обмовникові!
ПЕЙДЖ
Убогому, як Йов!
ФОРД
І лихому, як його жінка!
ЕВАНС
Рабові рожпушти й обжерливошті, шлижькому на яжик блюжнірові, що кишне у вині й тоне в меду!
ФАЛЬСТАФ
Що ж, смійтеся з мене, знущайтеся. Ваша взяла. Мене покладено на лопатки. Я навіть не можу втерти носа цій валлійській ганчірці. Сама глупота ставить мені хрест. Робіть зі мною, що вам заманеться.
ФОРД
Я скажу, що ми з вами зробимо. Поведемо вас, сер, у Віндзор до такого собі пана Хорта, в якого ви видурили чимало грошей, обіцяючи за те звести його з дружиною пана Форда. Доведеться вам віддати йому гроші. Ви багато чого витерпіли останім часом, але це для вас буде найтяжча кара.
ПЕЙДЖ
Не журіться, рицарю. Я вас запрошую до себе на вечерю, і там ви матимете нагоду посміятися з моєї дружини так, як тепер вона сміється з вас. Скажіть їй, що пан Нікчем щойно одружився з її дочкою!
ПАНІ ПЕЙДЖ (убік)
Доктор з дружиною сумніваються в цьому. Якщо Анна Пейдж — моя дочка, то тепер вона дружина доктора Каюса.
Входить Нікчем.
НІКЧЕМ
Де ви, татусю Пейдже? Ой-ой-ой!
ПЕЙДЖ
Що таке, синку? Що сталося? Ти все владнав?
НІКЧЕМ
Ще б пак! Я роздзвоню на цілий Глостершір, як я все владнав! Хай мене повісять, коли не роздзвоню.
ПЕЙДЖ
Та що сталося, синку?
НІКЧЕМ
Я подався в Ітон вінчатися з Анною Пейдж, а виявилося, що то незграбний лобуряка. Якби це було не в церкві, то або я налупцював би його, або він мене. Я гадав, що везу Анну Пейдж, щоб мені з цього місця не зійти, а виявилося, що то син листоноші!
ПЕЙДЖ
Отуди к бісу! Виходить, ти помилився?
НІКЧЕМ
А ви як гадали? Мабуть, помилився, коли на хлопця подумав, що то дівчина. Навіть якби нас повінчали, він мені не потрібен, хоч і нап’яв на себе жіноче вбрання.
ПЕЙДЖ
Ти сам винен. Я ж казав тобі, що Анна буде в білій сукні!
НІКЧЕМ
А я й підійшов до тієї, що була в білій сукні. Гукнув їй: «Цить!», і вона відповіла мені: «Тс-с!», як ми й домовилися з Анною. Та однаково виявилось, що то не Анна, а син листоноші.
ПАНІ ПЕЙДЖ
Любий Джордже, я тобі скажу правду, тільки не гнівайся на мене. Я дізналася про твій намір і вбрала Анну в зелене. Тепер вона в церкві, вінчається з доктором Каюсом.
Входить Каюс.
КАЮС
Де пані Пейдж? Шорт, мене обдурили! Я одружився з garson, з хлопцем, un paysan! Із селюком! Шорт! То був не Анна, шорт! Мене обдурили!
ПАНІ ПЕЙДЖ
Як? Хіба ви забрали не ту, що була в зеленому?
КАЮС
Ту, але то був хлопець, шорт! Я переверну догори нога весь Віндзор, шорт! (Виходить)
ФОРД
Дивно! Кому ж припала справжня Анна?
ПЕЙДЖ
Чує моє серце, що це добром не скінчиться. Гляньте, он іде пан Фентон!
Входять Фентон і Анна.
Що це означає, пане Фентоне?
АННА
Пробачте, тату, й ви пробачте, мамо!
ПЕЙДЖ
Чому не з Нікчемом пішла ти, дочко?
ПАНІ ПЕЙДЖ
Чом не з Каюсом, так, як я веліла?
ФЕНТОН
Дозвольте, я за неї відповім.
Ви вразили дочку, скажу вам щиро,
Штовхаючи її на шлюб ганебний,
Де не було взаємного кохання.
Ми ж з Анною заручені давно.
Тепер ніяка сила вже не зможе
Нас роз’єднати. Наш зв’язок — священний.
І не кажіть, що це обман, непослух,
Бо гірше всім було б, якби вона,
Із нелюбом вікуючи свій вік,
І вас, і чоловіка проклинала.
ФОРД
Не гнівайтесь, бо гнів не допоможе,
Коханням Бог і доля порядкують.
Купують землю, жінки не купують.
ФАЛЬСТАФ
Я радий: стріли, що летіли в мене,
Дорогою обрали іншу ціль.
ПЕЙДЖ
Ну що ж, бажаю, Фентоне, вам щастя.
Миритись треба з тим, чого не зміниш.
ФАЛЬСТАФ
Вночі полюєш — всякого наловиш.
ПАНІ ПЕЙДЖ
Так, годі гніватися. Любий зятю,
Хай Бог вам дасть багато днів ясних.
Тепер же всіх я прошу до господи,
Посміємося з себе при каміні.
І ви ходіть, сер Джоне.
ФОРД
Так, ходіть.
Вам нині помогли і Бог, і чорт:
Звели таки ви Хорта з пані Форд.
Венеціанський купець
Дійові особи
Дож Венеції
Принц Марокканський, Принц Арагонський, поклонники Порції
Антоніо, венеціанський купець
Бассаніо, його друг
Граціано, Салеріо, Соланіо, друзі Антоніо й Бассаніо
Лоренцо, закоханий в Джессіку
Шейлок, багатий єврей
Тубал, єврей, його друг
Ланчелот Гоббоблазень, слуга Шейлока
Старий Гоббо, батько Ланчелота
Ленардо, слуга Бассаніо
Балтазар, Стефано, слуги Порції
Порція, багата спадкоємиця
Нерісса, її служниця
Джессіка, дочка Шейлока
Венеціанські сенатори, члени суду, тюремник, слуги, почет та інші
Дія відбувається почасти в Венеції, почасти в Бельмонті — маєтку Порції на суходолі.
Дія перша
Сцена 1
Венеція. Вулиця.
Входять Антоніо, Салеріо й Соланіо.
АНТОНІО
Ох, далебі, я й сам не розумію,
Чому мені так сумно! Сум і вас
Бентежить, ви сказали; але як
Той сум піймав я, чи знайшов, чи стрінув,
Я не збагну…
Я наче зовсім загубив свій розум
І сам собі немов зробивсь чужий!
САЛЕРІО
Ваш дух тепер літа по океанах,
Ширяє там, де ваші кораблі,
Могутні владарі стихій зрадливих,
Немов синьйори пишні і заможні,
Напнувши всі вітрила полотняні,
З презирством, згорда дивляться униз
На ті нікчемні торговельні судна,
Що перед ними голови схиляють,
Коли вони, бува, на тканих крилах
Проносяться повз них.
СОЛАНІО
Повірте, друже:
Якби і я ризикував так само,
Як ви, то навздогін моїм надіям,
Мабуть, летіли б і мої чуття!
Раз по раз рвав би й підкидав травичку,
Аби довідатися, звідки вітер;
Шукав би пристаней, портів на картах
І рейдів. Кожна річ, яка могла б
Моїм ділам загрозу вістувати,
Мені б у серце смуток заронила.
САЛЕРІО
Ба навіть дмухаючи раз у раз,
Щоб страву гаряченну остудити,
Від жаху б сам здригнувся, пригадавши
Оту біду, що нам накоїть може
В безкраїм морі надто дужий вітер.
Не зміг би я і разу подивитись
На пісковий годинник, не згадавши
Про коси та мілизни, і про те
Не думати, що, може, корабель мій
Захряс в піску, і нижче від
