А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

чи справді ще є вона десь? Так було воно певно і буде, Тільки вірних людей я не знав, Хай хто скаже, що інших не бачив, Хай хто скаже, що інших не мав? 14.10.1980 р. Я ЖДАВ ТЕБЕ Я ждав тебе з віків, як з дива, З великих і малих доріг, Я ждав, як мати жде щаслива Синів з мандрівок на поріг. Я ждав тривоги і турботи, Я ждав і радість, і біду, Хотів стрічать тебе з роботи Завжди веселу, молоду. О, як хотів віддати ніжність Я замість втоми і журби Тобі у душу - як у вічність Із скринь своєї доброти. Я ждав незнане відкровення І вічний поклик юних снів, Я ждав і ніжність, і натхнення, Як ждуть і дочок, і синів. 7.9.1980 р. ЩОБ ЖИТЬ В коханні часто присягались Ми без причини будь-кому, І за бабетами ганялись, Мовляв: -Оце б ще нам таку! Вони ж на те не ображались, Чого душею тут кривить? Й неоднозначно посміхались, Варто було їх поманить. Вмовлять їх не було потреби, Візьміть шампанське, коньяка І з радістю піде до тебе, Аби погратись, будь - яка. Такі вони були і будуть, І в цьому їх не варт винить, Бо більше ми сміливих любим, Бо з ними веселіше жить. 13.10.1980 р. ЧУЖЕ ЩАСТЯ Розкажи мені ти, доле, Хто моє засіяв поле, Хто засіяв і вже косить І мене за стіл не просить? І навіщо в моє жито Засилаєш ти бандитів? Яка ж, доле, ти жорстока Як і та що синьоока. Бо той злодій що нудьгує - Чуже поле оре, Чуже щастя культивує, Чуже скубе горе. Не хапайте, люди добрі, Не свої ви зорі, Щоб за вами не ганялось Вічно чуже горе. Бо прийде така хвилина, Вибереш все щастя - Чуже щастя й доберешся До свого нещастя. В лузі в роси зорі впали І нікого не минали, То ж нащо чуже вам горе, Як своє пече і коле? 1.1.1983 р. РАДІЮ, ЩО ЖИВУ Закохані пари гуляють, Співають всю ніч солов'ї, А зорі у гай заглядають Як ти в мої вікна душі. А я, ніби з іншого світу Вдивляюсь в цю божу красу, Де стільки дівочого цвіту Й радію, що поки живу. 22.4.1982 р. ВІДКУКУКАЛИ ЗОЗУЛІ Відкукукали зозулі, Відспівали солов'ї, І промокшими дощами Плачуть втомлені гаї. Плаче біленька берізка І сивіючий дубок, Витирає вітром слізки, Поправляючи чубок. Плаче небо, плачуть трави, Плачуть птахи і сади, Бо в душі такі октави, Хоч додому не іди. 4.1.1983 р. ПРО ДОЛЮ Чуєш, крик нестерпний, вереск, Стогін із дібров?- То моє голосить щастя, То кричить моя любов. То голосить, не змовкає В лісі соснячок Там, де доля зачепилась Серцем за сучок. То голосить, не змовкає В лісі ясенок, Який мов попереджає, -Зупинись, синок. Зупинись, проснись, мій любий, Прогони свій сон, Сонних в нас ніхто не любить Будь ти хоч Кобзон. І затям собі назавжди: Доля це - сучок, А хто феям довіряє - Повний дурачок.. 1.1.1983 р НАЙБІЛЬША МРІЯ Моя ти заєнька, моя ти чарівничко,