Том 10 - Леся Українка

Паша й Тося дуже чуло прощалися з Пуцом, їм таки скучно тепер буде вдвох, може, не менш, ніж Кукоті самій. У Полонному ми не купались, бо одно те, що вода ще холоднувата (16°), а друге, що там по більшій часті з берега одразу «прикра», і хто не конечне плаває, то й страшно. Єсть і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зоставались у нього, а він найме коня возити нас до купання, та я подумала, що там не варт зоставатись, бо і коня трудно найти, і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської.

Ну, як же там наша кна-кна, чи приїхала і з чим приїхала? Коли і куди думає вона рушати далі? Я їй не пишу, бо не знаю, чи застане лист її вдома, та й трудно з дороги листів писати.

Бувай здорова, мамочко! Цілую тебе, папу, кна-кну і малих. Накажіть там Кукоті, щоб не журилась, а збиралась би краще й сама в дорогу. Уксусові честь і хвала. Всіх цілую.

Твоя Леся

80. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

21 червня 1893 р. Гадяч 9 іюия, Гадяч

Люба мамочко!

Досі ти отримала телеграму «о нашем благополуч-ном прибытии». Нічого такого страшного вже нема у тих Бахмачах, бо тепер треба пересідати тільки в першому Бахмачі і вибирати такий вагон, що не буде відчеплений у другому. У Ромнах пересідати не треба, а тільки треба взяти білети і здати багаж далі до Лохвиці. Поїзд в Ромнах стоїть 40 м. Дорога тільки від Бахмача до Лохвиці дуже нудна, бо поїзд іде зовсім по-азіатському — ледве лізе! А ще ж то поштовий! У Лохвиці на нас чекав уже гадяцький звощик з дуже елегантським фаетоном (далебі, перше в Гадячі таких не було!), ми їхали досить швидко і в Гадячі були в 6 г. вечором. Бабушка здорова і все собі шпортається ло дому, як -завжди. Дона прийняла .нас дуже радо а помістила у тому флігелі, де сама живе.

Бабушка не пускає нас сьогодні купатись, що надворі вітер, а по-моєму, то можна б, бо хоч і .вітер, та досить тепло. Якось нам щасливо випало, що нас нігде дощ не мочив. У Києві .дощі перепадали разів tjdh, ще й чималі, та ми якось від них впору ховались, а вчора, як їхали в Гадяч, була дуже славна погода. Тільки — здумай собі! — ні одна порошина не впала на нас, як ми їхали полтавським широким шляхом! Дощі прибили навіть полтавські лили. Гіевие, ще недавно була тут страшенна грязюка, але тепер вже сухо і тільки що пилу немає.

У Києві всі думають роз’їздитись, та ніяк не зберуться, бо пізні екзамени в гімназіях і непевна иогода затримують. Кна-кон, однак, вже нема, окрім Тулубця, той тце який час затримався в Києві, а всі інші кна-кни -роз’їхались хто куди. Славинський в Константанові, Вер-зилов у Чернігові. Людя вернулася в -Київ і привезла батькові п’єси, я її бачила. Галичина і галичани дуже сподобались Лшді, вона все намовляла мене їхати з нею на той рік .до .Львова на виставу крайову. Маня Стари-цька теж була в Києві. Старицькі ціле літо будуть в Києві сидіти, а восени Людя. з батьком збираються в Крим. Лисепко грав мені нові композиції на Гейне, і я прийшла од них в нестям, бо воші справді дуже гарні. Він зложив музику на три пісні: «.Коли настав чудовий май...», «Чого так поблідли ті рожі ясні...» і «З мого тяжкого суму...». «Не жаль мені...» ще буде писати.

81. ДО М. И. ДРАГОМАНОВА

5 липня 1893 р. Гадяч 23/VI 93, Гадяч

Любий дядьку!

Оце ми (я та Олеся) вже у Гадячі. Тепер тільки я зібралась «вирівняти валоглості» в своїй кореспонденції, а то за зборами та роз’їздами набралось їх чимало. Окрім того, я хотіла написати Вам тоді^ коли скінчу шотландську легенду; тепер я її скінчила і пришлю Вам, як тільки виправлю її укупі з мамою. Мама з дітьми і Миша збираються хутко сюди приїхати, але мамі збори довгі, а Миша поїхав перше до Шуриг та там і засів, Я не маю від Миші ні слуху ні. вісті І на знаю, як він гадає зо своїм; весіллям, оце вже, може, там врадить щось із Шурою та тоді вже й. буде щось певного знати. Бабушка здорова і все клопочеться по господарству, вона поправляє свої хати, і в дворі у неї чимала руйнація. Вона все журиться, що Вй до неї не пишете, і питає, чи Ваші листи гинуть, чи Ви справді не зберетесь написати до нгеї? Я думаю, що Ви, може, вибираєтесь куди на літо, то й ніколи Вам писати: Але Ви вже напишіть, будьте ласкаві; а то і: бабушка; і я скучаємо без вісті про Вас.

Те; що Ви пишете про Кобринську з її «Дрібною жіночою бібліотекою»4, для мене знав нове: Щось мені здається, що вона провалите' свою справу отим5 підчерку-ванйям «жіночості» свого видання. Я щось не візьму в тямок,- який характер буде мата її видання. Напишіть, коли знаєте, яка її адреса; тепер, бо мені треба до неї написати^ та я не знаю куди;—вона, либонь, на нас розсердилась і не пише до нас давненько.

Листів Вартового я читала всього два перших. Оце,, їхавши сюди, дорогою питала по людях продовження їх та й1 не допиталась. Буду рада, коли. Ви пришлете і сі листи, і Ваші відповіді. Іще б я рада мати, ваші розправи на релігійно-фольклористичні теми, бо їх трудніше в нас добути, ніж інші (от, наприклад, я б хотіла бачити Ваші, статті, що друкувались у «Сборнику». «Сборника»> ми маєм тільки^ перший том), інші я маю або надіюся мати.

«Profession de foi1 молодих українців», кажуть, походить з Харкова. Не знаю, як прийнята вона у Харкові, а в Києві нею дуже незадоволені за «неповажання старших», виражене в ній. Мені здається, що я вже багато читала таких самих professions de foi в тій