А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

по березі - пахне рутою, От тебе б оце - повногрудую Під вербичкою довгокосою У сріблі скупать завсім босую. Під берізкою, там де кладочка Зцілувать тебе, шоколадочко, Щоб цвіркун цвірчав і джмелі гули, Що в кінці-кінців ми любов знайшли. Губеняточка - цвіт калиноньки, У очах горять - дві жариночки, Помах ніжних рук - крила чайочки, От для смілості б рому чарочку... Випить чарочку-виручалочку За святу любов, за весняночку, І шуми-гуляй, воля-волюшка, Бо як буде любов - буде й долюшка. Йду по березі - пахне рутою, От би тут... тебе - повногрудую. 10.6.1981 р. ЛЮБОВ - ЦВІТ Не мовчи, моя кохана, не мовчи, Якщо з дому не пускають - утечи. Поцілунки рви, як квіти - не жалій, Як троянди, як тюльпани, як пирій. Рви квітки свого кохання, люба, рви, І любов свою моєю обнови, Щоб світились ясні зорі вдалині - Не жалій нічого, мила, ні собі а ні мені. І чим більше мене будеш цілувать - Буду більше любов - цвітом я палать. І чим більше поцілунків ти зірвеш - То й сама ще кращим цвітом розцвітеш. 23.7.1981 р. ПРОХОЖА Йже прохожа б'юстом грає, дріботить, Так і хочеться прохожу зупинить. А очима та дівчина аж пече, Жаль, звичайно, як від мене утече. Я гукаю їй в догонку: не спіши, Що ти в пазуху сховала, покажи? Зупинись, моя кохана, зупинись, Подаруй вогню кохання, посміхнись. Хочу взять тебе за плечі, обійнять, В губки-бантики-троянди цілувать. Грає музика кохання жар - вогнем, Може все-таки за щастям в гай підем? Ну навіщо тобі місто, тіснота, Як у нас шумить пшениця золота? В нас щебече жайвір днями, в нас - краса, В нас шепоче вечір з дубом, в нас - роса. В нас природа сипле в душу почуття, В нас - ромашки, в нас - комашки, в нас - життя. Зупинись, моя кохана, зупинись, Розповім тобі про поле, як колись В нас ревли в селі гармати в тих краях, Де мене родила мати всім на страх. Хочу там з тобою бути й всім на зло Закричать, що нам з тобою повезло! Нехай всі язик прикусять і мовчать - Як закохані за щастям в гай спішать. 23.7.1981 р. ПРО КОХАННЯ Що не кажіть ви, а кохання - Одне з найбільших всіх чудес, Бо в ньому ми берем натхнення, Від нього сила і прогрес. З нього бере початок ніжність, В ньому і горе, і біда, Бо де кохання - там і вірність, А там де вірність - там краса. 24.6.1982 р. ПРО ДОЛЮ І ВОЛЮ Налетіли вітри з поля І мою схопили долю, І схопили й закружили, Руки рвуть і ноги й жили. Дуже боляче порою, Все ж стою я над собою, І свою тримаю долю, Хоч і сам тягнусь по полю. Поцарапав руки, ноги, Кров лилась аж до дороги, По стерні, і по шипшині - Корчивсь боляче на спині. Тормозив зубами, боком І розпухлим лівим оком. А вона від мене в поле - Колючками серце коле. Де дубочки, де кленочки, Де стройненькі ясеночки. Цілі дні ганяє в полі І чужі скубе там долі. Не спіймав свою я долю І попав в страшну неволю, Бо як їй дали в нас волю,- Хто ж її спіймає в полі? 21.7.1981 р. КОРАБЕЛЬ ЖИТТЯ Відпливає помаленьку Корабель мого життя, Відпливає помаленьку В невідоме майбуття. Скільки пристаней, зупинок! Та в кінці-кінців колись -