А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

в світі радощів, Скільки того щастя? Скільки нам відпущено, Людоньки, життя? То ж чи варто, вдумайтесь, Бути недоторками І ховать, від кого - Радість почуття? Щоб цвіла калинонька, Щоб раділи зіроньки, І щоб Місяць трепетно Цілував завжди! О, моя дівчинонько, Як цвіте калинонька, То не слухай матінку І до мене йди... 8.8.1981 р. А РОКИ ЙДУТЬ Не вірте, люди, що кохання Потрібно більше молодим, Бо молоді, я скільки знаю, - Не знають, що робити з ним. Тому і плачуть, і сміються, І як зозуленьки кують, Один одному не даються, А роки йдуть, а роки йдуть. А роки йдуть. Підступна старість На скронях килим срібний тче, І, де колись сіяла радість,- Руками грубими, як граблі Там борозеночку веде. Якби то ти, моя незряча, Могла на мить те уявить, Як завтра молодість гаряча Слізьми пекучими заплаче Й холодним груднем зашумить, О, ти б тоді прозріла, люба, І закричала б на весь світ, Що ти була, як пробка з дуба, І загубила стільки літ. Жіноча врода - дар природи, Зумій ним лише володіть, І ти тоді сама побачиш,- Який чарівний божий світ! 5.8.1981 р. ПОСМІШКА І ЦВІТ Ми дивимось на цвіт калини, На ніжні кетяги троянд, І на шикарні георгіни - Що, як вогні палахкотять І думаєм, що в цвіті тому - Вся мудрість нашого буття, Насправді ж то такі тонета, Щоб запрягти в ярмо джміля. 6.6.1982 р. РОЗДУМИ ЮНОСТІ Зовсім небагато я пробув з тобою: Всього один вечір цілував тебе, Все ж зоря журбою розум полонила, Ніжністю до болю небо голубе. Я мовчав, сміявся - бо боліло серце, Сам я вже не знаю, чи кого люблю, Плескає об хвилі з човника весельце, Місяць світить ясний мабуть солов'ю. Зорі нахилились рясно над полями, Що вони благають, чому миготять, Може веселяться над юначим горем, Чи чарують інших, що життя хотять? Сам я вже не знаю, хто мені потрібний, Чи коли зустріну дівчину таку, Що зуміє настрію дать належний рівень, Серцю відпочинок, розуму мету? Сам я вже не знаю, де блука мій спокій, Де ночами ходять ніжні почуття? А літа проходять, ходять, незнаходять - Так за днями тиждні, так і все життя. Як людину стріну з доброю душею - Серце застрайкує і чомусь мовчить, А красуню стріну - то страшніша вовка, Волі по неволі розум не велить. А тому замовить я рішив тризуби, Кліщі арматурні, розове пенсне, Виб'ю вовку зуби - без зубів не страшний І женюсь негайно - не судіть мене. Там, де треба плакать - я завжди сміявся, Хоч сказать по правді: духом я не кріп, Я весь час сміявся і ніхто не бачив, Що за тим, за сміхом - сльози, мов, окріп. То літа голосять. А чому?- не знаю. Що їм не хватає? Чому так сумні? А літа проходять, а за ними - тиждні, А за ними ночі, і останні дні. То ж, коли до мене ти прийдеш,- не знаю В зоряному платті - ніжна, молода? Ні! Я не дрімаю. Я тебе шукаю, Глянь, як неспокійна у Дніпрі вода. Плескає об хвилі з човника весельце, Місяць світить ясний, мабуть, солов'ю, Де ти? Я не знаю. Все ж тебе чекаю, Бо тебе єдину тільки і люблю! 26.9.1961 р. ПЕРШЕ ПОЧУТТЯ Ти прийшла і стала поруч біля мене, Ти прийшла і стала може, просто, так, А