А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Я горжусь державою своєю Що зуміла відстоять себе. І на стяг пшенично - волошковий Перенесла небо голубе. Перенесла ниви неозорі Жита, проса, запашних пшениць, Над якими вічно шепчуть зорі Посмішками наших молодиць. 4.4.1997 р. КУВАЛА ЗОЗУЛЯ Ще і зозуля не кувала І не співали солов'ї, Як ти 'люблю' мені сказала І посміхнулася мені. Ми ниву щастя розорали, Де шепотілися гаї, Своїм коханням поливали, Коли засіяли її. Коханням з золота й платини - Найвищу пробу ніс тобі!!! Щоб нива щастя квітувала А в ній волошки голубі. Я ждав, щоб житечко дозріло, Щоб визрів колос і стебло, Та раптом серце защеміло, Бо інший хтось косив його. О, де ти був тоді мій розум, Коли довірився красі?- Отій, яка ногами мислить Аби її любили всі. Давно зозуля відкувала І відспівали солов'ї, Бодай ти щастя стільки мала - Скільки його дала мені! 15.8.1981 р. ПРО СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ Жіночко, голубонько моя, Неспокійна вічна трудівнице, Поклади свій шпатель й зупинись, Низько тобі хочу поклониться. За оті автографи життя, Що людям даруєш, ніби долю, І твої жіночі почуття, Що горять, немов калина в полі. Кожен день несеш свій чесно хрест, Пишеш ти будинками сонети, Тільки жаль, що про таких як ти - Не завжди писать хотять поети. Взимку лізе в пазуху мороз, Протяги колючками щіпають, Ну а ти із шпателем в руках Їх а ні на крок не підпускаєш. Жіночко, кохана, не спіши, Ні, не варто з сили вибиватись, Бо тепла, кохання і краси Ще повинно й для сім'ї лишатись. І завжди, рідненька, пам'ятай, Що сім'я від посмішки щаслива, То ж, дивись, хоч трішки залишай Ще і для сім'ї своєї сили. І ніколи ти не забувай, Моя бджілко, працьовита й мила, Що роботи непочатий край, А сім'я тоді буде щаслива, Як в душі залишиться ще май, Буде ніжність, почуття і сила. 7.7.1981 р. НЕ БІЙТЕСЬ ЩАСТЯ! О, ти моя дівчино люба, Букет із ніжності і зла, Скажи мені, кому ревниво Себе, кохана, берегла? Чому, скажи, завжди роками Ти відмовляла почуттям, Чи може іншу радість знала, Тоді яку,- скажи всім нам? Чому завжди своїм бажанням - Своїм жіночим почуттям Ти відмовляла фанатично І називала це життям? Людина родиться для щастя. Отож, дозволь тебе спитать, -Як же тебе за безсердечність Прикажеш далі величать? Поїдь за місто, в ліс, чи в поле Туди, де дні переплились, Де притулився до тополі І клен, і ясен, подивись. Навіть верба і та, лебідко, О, ти приглянься хоч здаля, Як вітру гордо груди-віти Цілими днями підставля. То ж не ховай від вітру груди, Й на все життя запам'ятай: -Як хочеш, щоб любили люди - Себе й людей не забувай... Не вір нікому, хто говорить, Що ти така-перетака, Мало кому що заманеться Почухать трохи язика... 27.7.1981 р. ЩОБ ЦВІЛА КАЛИНОНЬКА Не для мене в лузі Зацвіла калинонька, І в садочку дзвінко Тьохка соловей, Не мені так ніжно Чарівна дівчина Посміхнулась краєм Голубих очей. Не дрімайте, людоньки, Як цвіте калинонька, Коли вам дарує Місяць почуття, Не жалійте ніжності Для своїх коханих, Не соромтесь пристрасті, Не гнівіть Творця. Скільки