А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Не знаю, спиш ти чи не спиш, Коли по полю бродить вітер? Не знаю, спиш ти чи не спиш, Коли гуляє з полем літо? Коли калинонька кричить, Червоним полум'ям палає, Коли червоним почуттям Вона до себе нас гукає. Не знаю, спиш ти чи не спиш, Про що шепочуть зорі в небі, Тільки в душі шумить комиш, Мабуть комусь і плакать треба. Тому мовчу я і кричу, І не спішу шептать: кохаю, Бо ти підеш і не прийдеш, Бо вас...таких я добре знаю. Тому й мене ти не питай: Чи я люблю,чи я кохаю? Нехай про це розкаже гай! - З яким тебе я дожидаю. 21.10.1982 р. СВОЯ РАДІСТЬ Людей, немов мурашок в лісі І кожна має щось своє: Одна радіє, що багата Інша, що в неї 'Волга' є. Третій радіє, що є дача, Четвертий, що в цеху щось вкрав, А п'ятий , що спіткала вдача, Бо він, мов, Леніна читав. 7.7.1981 р. КОЛИ СПІВАВ ЖАЙВІР Не день, а - казка. Сонце світить. Співає жайвір в небесах. Згадай, як рвали в лузі квіти З яких іскрилася роса. Ти посміхалась на все поле, Співало небо і земля, Що аж заслухались тополі, Бо поруч був з тобою я. Ти щебетала, як синичка, Й, немов, дивилась в глиб душі, Неначе в совість, в ті кринички, Що посміхалися тобі. Навколо ген а ні людини, От тільки вітер пустував, І ти наблизилась до мене, А я дивився і мовчав. Не цілував - була причина, Хоч цього ждав я цілий вік, А в лузі плакала калина, Бо в тебе дітки й чоловік. Й хоч серце рвалось обійняти, Та розум мовив: зачекай, Ішов би ти, браток, до хати Й жінок заміжніх не чіпав. Навіщо брати гріх на душу І сиротить чужих дітей?.. А ти сміялась, як дзвіночок І я наблизивсь до...грудей. 4.11.1980 р. ЯКЩО КОХАЄШ Якщо мене кохаєш, мила, То не ховай ти почуття, А вистав їх,немов вітрила Щоб міг їх бачити щодня. Бо якщо й справді жар фонтаном Летить давно з твоїх грудей, Тоді навіщо ж ти ховаєш, Його від мене і людей? 23.12.1982 р. ТІЛЬКИ ГУКНИ! Дивлюсь й ловлю тебе очима І їх не в силах відірвать, Бо ти чаруєш, як калина, В той час як кетяги горять. Таку б як ти, прости за дерзість, Тільки гукни - прийшов би вмить, Щоб в тім гаю, де шепчуть верби, Тебе під зорями любить... І там під ясеном розлогим, Що вишні в пазуху заліз, Як би хотів твоїм стать Богом І цілувать всю ніч до сліз. І всі, забувши пересуди, Що можуть щастю помішать, До тебе в пазуху шугнути - І там кохання пошукать... Ми всі від роду - Донжуани, Й про гріх в житті не нам судить, Бо ми родились, щоб кохати, Бо ми родились, щоб любить. 2.6.1981 р. КИЇВСЬКА РУСЬ До чого ж ти, Київ, чарівний, Нема таких слів у житті - Якими б я міг передати Всю велич твоєї душі. Каштани цвітуть гордовито, А в ніжних гірляндах - свічках Стоїть Володимир-Хреститель На схилах святого Дніпра. Та тільки куди не поглянеш - Квітує на вулицях Русь. О, краю мій рідний, земля плодовита, Так чим же я й досі горжусь? 8.5.1967 р. УКРАЇНІ