А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

МОЇ СОНЕТИ Будинки в місті, як сонети Ростуть по задуму Творця, А будівничі, як поети, Де кельми замість олівця. Бо праця всіх професій разом Не варта тих усіх похвал, Бо дім для кожного то - свято І є началом всіх начал. Й даремно думають маститі, Що кожний з них - то пуп землі, А як віднять від них корито, Чого ті варті королі? 17.2.1983 р. О, СОЛОВ'Ї О, солов'ї, о, жайвори й зозулі, Затьохкайте, закуйте, задзвеніть, Щоб про мої не визнані півкулі Заговорив відразу цілий світ. 22.12.1982 р. МАЯКИ КОХАННЯ Там, де в житах цвітуть волошки сині, Любов квітує, як червоний мак, Ну а в душі прибої б'ють, як дині, Варто тебе зустріти просто так. Пливу до тебе, ніби в світ кохання, На ті твої сатурнові кільця, Й за маяки твої оті бентежні - Я вічно дякую Творця. 22.12.1982 р. НЕ СУДИЛОСЯ Стоять вербички над ставком І тихо зажурилися, Любив я жар твоїх очей Та, видно, не судилося. Горить калина на весь ліс, Аж Сонце задивилося, Любив я жар твоїх очей - Та, видно, не судилося. Плаче берізка під дощем, Від вітру ледь відбилася, Душа болить, у серці щем Та, видно, не судилося. Сижу і я. Горю вогнем, Трава росою вкрилася, Тебе чекаю ніччю й днем Та, видно, не судилося. 20.4.1982 р. ПЕРЕЗРІЛИЙ НЕКТАР Дитинство, молодість і зрілість, І батьків дім десь вдалині. Ніде так ніжно не кувала Сива зозуленька мені. Трава росла. Весна співала Пташиним щебетом з гаїв, І кожен раз пісні ті любі Я вічно слухати хотів. Сьогодні ж я дивлюсь на тебе І вже не знаю, що казать? Бо ти ще й досі, ой, не треба, Бо батько з матір'ю не сплять... А Сонце світить в білім світі, Щебечуть птахи, гай шумить, А ти, немов, застигла в цвіті, Ніби тобі ще жить і жить. Як квітка в полі розцвітає - То рекламує свій товар, Чим ніби голосно гукає, Щоб сів на неї джміль, комар. А ти все ждеш. Пильнуєш квітку Поки її зів'яне цвіт, Невже ж тобі, моя голубко, Не жаль своїх дівочих літ? А якщо квітка та зів'яне, Якщо вона перецвіте, То хто ж тоді на тебе гляне, Чи хоч подумала про те? І що тоді ти скажеш Богу - Як жито все перешумить, Невже ти думаєш, що й справді В цім світі будеш вічно жить? Чого ж ти й досі ще чекаєш? О, ні - не вернуться ті дні! Тому й зозуля не співала - Давно так жалібно мені. 15.7.1982 р. БІЛЕНЬКА БЕРІЗКА В полі під берізкою Там дівчина плаче, Кришталеві слізоньки - Признак неудачі. Що ж то скажуть людоньки, Що ж то скаже мати? І дівочі грудоньки Почали стрибати. А біля дівчиноньки Легінь гордо скаче, Бо в дівочім горі Він біди не бачить. Йдуть - минають роки А в дівчини слізки... Бо нема вже в лісі Білої берізки. 21.7.1982 р. ТОПОЛИНА УКРАЇНА Тополина Україна Перед вікнами твоїми. Ген берізок табунець Гонить в поле вітерець. Визирають з моря цвіту Грудоньки твої, як квіти. На голівці дві косички, Ніби віти у вербички. А на шиї