Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Серед машкар потворних і страшних.
Іди туди, де, вільний, незалежний,
Втопивши зір у світлості безмежній,
Добро й красу побачиш в вічі ти —
Створи свій світ на лоні самоти.
Хлопець-візник
Я буду вік твоїм посланцем гідним,
Бо ти мені став другом, братом рідним.
Ти скрізь несеш достатку гойний дар,
Я всім даю життя найвищий чар.
Не раз людям доводиться вагатись:
Чи то тобі, чи то мені віддатись?
До тебе йдуть — неробами живуть,
До мене йдуть — в труді верстають путь.
Не тайкома звершаю я свій подвиг,
Бо зраджує мене мій перший подих.
Ну, прощавай! Від тебе я пішов,
Та лиш шепни — і я вернуся знов.
(Зникає так, як і з'являється).
Плутон
Вже час настав мої скарби явити!
Герольде, дай жезла, замки розбити.
Відкрилося! Глядіть, як все блискоче;
У казанах кров золота клекоче;
І ланцюжки, і персні, і корони —
Усе у ній розтане і потоне.
Крики з натовпу
Якого скарбу! Ай, ай, ай!
Вже скриня повна через край!
Он кубки злотні топляться!
Монети не потовпляться!
Які дукати — дивний карб!
Якби мені добуть той скарб!
Цього бажав я гаряче!
Додолу золото тече!
Чого стоїш? Нагнись мерщій
І зразу станеш багатій!
А ми, як грім, налетимо
І скриню всю заберемо!
Герольд
Ви з глузду з'їхали всі вряд:
Та це все жарти — маскарад.
І хто б насправді для юрби
Тут розсипав такі скарби?
Вас надурили жартома:
Та тут і шеляга нема!
Це вам облуда золота,
А ось і правда — хоч проста.
Та що вам правда? Кожен з вас
Химери ловить повсякчас…
Плутоне, ну-бо, всіх жени,
Бо аж нетямляться вони.
Плутон
Що ж, розігнать — це річ не зла;
А дай ізнов твого жезла!
Ось я його в огонь стромлю.
Гей! Начувайтесь! Всіх спалю!
Жезло тріщить, огнем блищить,
Навколо іскрами дощить…
Хто здума близько підійти,
Тому від смерті не втекти, —
Ось я почну кругом кропить.
Крики, тиснява
Ой лишенько! Усе горить!
Тікай, тікай, хто жити рад!
Гей, хто там пре, подайсь назад!
В лице мов приску хто сипнув!
Мене жезлом він навернув!
Усі пропали, хто не втік!
Назад, маскований потік!
Назад, скаженая юрма!
Я б полетів, та крил нема!
Плутон
Одразу плац попросторів,
Ніхто, здається, й не згорів —
Юрма біжить,
Усяк дрижить…
Щоб все гаразд було навкруг,
Окреслю я незримий пруг.
Герольд
Явив ти нам розумну міць,
Всяк перед нею пада ниць.
Плутон
Терпіння, друже! В бачиш ти
Іще страхливіші бунти!
Скнара
Тепер послухайте мене:
Ми можем любо круг оглянуть,
Бо ті жінки завжди кругом обстануть,
Як чують щось цікаве чи смачне.
А я ж таки не зовсім підтоптався,
Краса жіноча ще торка,
Сьогодні б я поженихався,
Бо день такий — усе надурняка.
Та тільки тут народу повно,
Не вчують всі моїх розумних слів;
Я думаю, незгірше б я зумів
Все показать на мигах красномовно.
Та просто жест нічого тут не варт;
Я вигадав новий цікавий жарт:
Як глину, буду золото ліпити —
З цього металу можна все зробити.
Герольд
Кощавий дурень розходивсь;
Чи бач, на витівки пустивсь!
Бере він золото в грудках
І мне, як тісто, у руках;
Та, хоч воно м'яке й ліпке, —
Все, що він виліпить, — бридке;
А він показує жінкам,
А ті притьмом у крик, у гам,
У вихиляси сороміцькі…
Цей блазень — виродок несвітський;
Йому розпусту розсівать,
То ніби меду скуштувать.
Та я цього не подарую,
Жезлом нахабу почастую!
Плутон
Не знає він, що ще нас дожида;
Нехай собі що хоче коїть!
Недовго вже йому тут дурня строїть —
Закон міцний, та ще міцніш нужда.
Гармидер і спів
Ось дика рать, як бистрий плин,
Пливе до вас із гір, з долин;
Непереможний диких стан,
Бо з ними йде великий Пан;
Для них ніщо чарівний пруг,
Ввіходять впрост в порожній круг.
Плутон
Я знаю вас, та й Пан мені не диво!
Сюди прийшли ви гордо і сміливо.
Я знаю те, що тайна багатьом,
І в круг тісний впускаю вас притьмом.
Нехай щастить вам доля щасно,
Хай путь ваш дивом процвіте,
Та вам самим не видно ясно,
Куди й до чого ви йдете.
Спів дикунів
Чепуруни — крихкі, слабкі,
А дикуни — дерзкі, кріпкі;
Прудкий наш скок, швидкий наш крок,
Ми ринем так, немов поток!
Фавни
Ось фавнів рій
Веде танок,
В гриві густій
З дуба вінок,
Гостренькі вуха крізь лист стирчать,
І ласі очі вогнем блищать.
Що фавн кирпатий, то це дарма,
До того діла жінкам нема.
Кивне недбало, де гурт жінок, —
Найкраща радо іде в танок.
Сатир
А ось до гурту підбіга
Сатир — цапиняча нога.
Худий і жилавий сатир,
Як сарна, скаче поміж гір,
І вдаль і вшир пускає зір.
Як гарно тут, як вільно тут!
Десь там, внизу, химерний люд;
Вони там скніють, не живуть,
Хоча життям те скніння звуть;
А він один, нарівні хмар,
Неначе світу володар!
Гноми
Ось гноми безбач дріботять,
Іти у парах не хотять;
На кожнім одіж мохова,
Під нею лампку він хова;
Одне другого наганя,
Неначе в кучі комашня,
Сюди й туди одно снує —
І всюди їм робота є.
Кобольдам родичі близькі,
Ми мов хірурги ті гірські:
Ми гори розтинаємо,
Ми з жил їм кров кидаємо,
Метал вергаєм на-гора,
Всім людям зичучи добра:
«У добрий час, у добрий час,
Усі багатства ці для вас!»
Та злото потрапля до рук
І перелюбців, і злодюк,
Залізо ж корисне для вбивць,
Для всьогосвітніх кровопивць,
А хто три заповіді вже
Зламав — до інших байдуже!
Та нас у тому не виніть;
Ми терпимо, то й ви терпіть.
Велетні
На Гарці велетні живуть,
їх люди дикими зовуть;
Ідуть гольцем, кремезні всі,
Питають в первісній красі;
Соснина в кожного в руках,
Пов'язка з віття на боках;
Таких фігур, таких постав
У варті й папа сам не мав.
Хор німф
(танцюючи навколо
