Поетичні твори, літературно-критичні статті - Андрій Самойлович Малишко
На Букринськім плацдармі8 свою батарею І над нашим окопчиком плетиво чорне Твого листя, і хмар, і дощів над землею.
Укрива тебе небо, і поїть криниця,
І розбурханий всесвіт пливе над тобою,
І майбутнього віку розплатана птиця Зустрічає тебе, наче воїна з бою.
БАЛАДА
Он виходять сади зустрічати весну над містами,
І тужава земля потягнулась до сонця устами.
І пагілля дубові У зеленій діброві За полями шумлять, за мостами.
І веселі дощі за горою лягли голубою Ув окопи й траншеї, де ми горювали з тобою.
Сам ВатутІн 1 на кручі Зводить руки могучі,
Зустрічає полки після бою.
Із живими погиблі встають із чужинського краю,
З кіркенеських фіордів 2, з глибокого гирла Дунаю,
Із-за Ельби і Влтави,
З роздоріжжя Полтави,
Із херсонського краю-розмаю.
Чорноморські есмінці із дна виринають, з безодні,
І затоплені тральщики в славі, страшні і холодні, Мають стяги багряні На Дону у тумані,
З Калача і до чорної Кодні.
Із Путивля в лісп простяглася тропа невидима,
Із карпатського рейду 3 веде ковпаківців Базима 4, І дивізії сиві,
Мов колосся на ниві,
Стади з моря до моря плечима.
Голоси їх спокійні дзвенять, як розбурхані ріки:
— Нам весняні вітри — найсвятіше і щастя,
і ліки.
— Ми на добрім здоров’ю,
, Ми лиш власного кров’їр Те зробили, що треба, навіки.
ІЗ ЗБІРКИ «ВЕСНЯНА КНИГА»,
1949 р.
ВСТУП
Ти знов, одкривши світ мені,
Як в давні роки огняні,
Малому хлопчику у школі,
Мій перший день відкрив на волі, Ведеш ізнов мене в путі У щасті, з горем у двобою;
До днів великих із тобою Шляхи долати нам круті:
Нехай спитають з міст і нив:
Ти щастя мав? У щасті жив?
Я відповім, що в майбуття Я йду вперед без вороття,
Зі мною гвардія велика,
Зі мною слава огнелика —
Мій комсомол, моє життя.
О так, в житті я взяв добра,
Не золота, не серебра,
Не хутра, вишиті в оздобі,
Не гроші, придбані у злобі, Багатство є одне-єдине:
Як пісню зводив між заграв,
Мій комсомол, моя родина,
Мене чуттям обдарував.
Тому в своїм житті малому, Пізнавши щастя грозове,
Я знаю вірний шлях додому,
Де комсомолія живе,
Де не дають нове на злам,
Де горе й радість пополам,
Там, братством здружені вовіки, Йдуть покоління, наче ріки,
Щоб вічність нам і сонце нам.
. О комсомоле мій великий,
Цвісти й рости твоїм синам!
* *
*
Летять широкі дні, як поїзди в путі,
На щире сяйво зір, на узгори круті,
На пройдені шляхи й не пройдені тобою,
Де друзів дорогих стрічаєш після бою І серед них живеш з несхилеиим чолом, Карбуючи життя під рідним знаменом.
Я знаю шум його з малих дитячих літ,
Коли земля стара новий родила світ,
І молот із серпом схрестилися навіки,
І комсомольська юнь поплинула, як ріки,
Я народивсь при нім в гарячі, буйні дні,
При молодім, як світ, червонім знамені.
Поглянь на цвіт його і в серці понеси Революційних днів могутні голоси,
І сурем віщий крик між сніжного завою,
І наших ран вогонь, що ніччю грозовою Пекли нестерпно нас, вони, полум’яні, Червоним багрецем лягли на знамені.
Поглянь: із наших рук — які ростуть труди! Пашить сталевий жар, гіллям шумлять сади, І домен жовтий блиск, і піль земна напруга У борознах важких виблискує з-під плуга,
І колосом рясним, шо дав зерна вдвійні, Заквітчує наш герб на ріднім знамені.
Для.нього варто жить і вмерти варт при нім, Бо навіть як впадеш -- 'іо подихом своїм Востаннє сколихнеш краї його багряні,
І за твоїм життям — мільйон у ранній-рані Людських гарячих рук знесе його в огні.
Бо Партії ім’я на ріднім знамені.
* *
*
Із холодних теплушок у ЙОЛІ,
Де гармати в траншеях ревуть,
Ми, що першими йшли в комсомолі,
До Москви готувалися в путь.
Два світи ізійшлись на розплаті,
В нашій зброї горіли віки,
Слали нас конармійці завзяті, Слали Щорсові славні полки.
Комсомольці, бійці, комісари,
Ми сиділи плечем до плеча, Революції бились пожари У спокійних словах Ілліча.
Всі ми рвались, як буря до неба, До гвинтівок, із гнівом в душі,
Він же мовив: — Учитися треба, Треба вчитися, товариші.
І на ленінськім мудрім обличчі Ми впізнали надію свою,
Молодого життя будівничі,
У труді, у бажанні, в бою.
В тихій залі знамена червоні,
Серп і молот на білій стіні,
І в простертій вождевій долоні Нам виднілись майбутнього дні.
Так пішли ми в життя на світанку, Полюбивши велику мету, Полюбивши шляхи й полустанки, В домнах плавку варить золоту.
Комсомольці, бійці, виконроби, Хлібороби, ткачі, шахтарі,
Ви всю землю старої подоби Повернули лицем до зорі.
Виконавці залізного плану Непохитні — плечем до плеча,
То над нами вогні Дніпрельстану Засвітили завіт Ілліча.
То за нами — у літах за нами,
В клекотінні нових п’ятиріч — Виростає пшениця полями,
Як навчив заповітом Ілліч.
Від села до високого міста,
Від ночей до далеких століть
. Підіймається труд комуніста,
Щоб любов’ю в народі дзвеніть.
І не видно ні меж, ані краю, -Як ідемо плечем до плеча,
Коли Партія всіх нас збирає І по-ленінськи жити навча.
Йде Ілліч у години вечірні Над війною, над ревом завій:
— Комсомольці, сини мої вірні,
Будьте гідні!..—
І знову ми в бій.
У полках, у суворих бригадах,
Щоб фашистське зламати ярмо,
У вогненних ночах Сталинграда, Непохитні, на смерть стоїмо.
В літаках і на танкових люках Наша юність у наступ вста,є,
Взявши людство од смерті на руки,
Під гвардійське знамено своє.
Рвала небо і рила окопи Мільйонова, не тисячна, рать;
Ми вмирали на землях Європи,
, Щоб нащадкам вже більш не вмирать...
І коли поверталися з бою В край веселий і вічно живий,
Йшла в безсмертя повішена Зоя 1 І забитий Олег Кошовий2.
— Комсомольці, сини мої вірні! — Відгукнулись мільйони: і— Веди! —
І співали нам сурми загірні
На життя, на бої і труди.
«і *
*
Нам щастя випало: трудівнику й бійцю В труді й вогні любити землю цю, Родючу* теплу, грозами повиту,
Творити світ, а не вклонятись світу,
Хай дальня путь, хай сивина до скронь,— Нести в руках не холод, а вогонь.
Нас не підкупиш золотом, бо ми Шукаєм скарбів серця між
