Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
До мене, духи, всі сюди,
Як ви мені покірні, —
Ми вже знову, й назавжди,
З жоною друзі вірні.
П у к
Пук перевертом іде,
Притупує ногою,
Веселих духів вслід веде
Ватагу за собою.
А р і е л ь
Аріель заводить спів
У тонах дивних, ясних;
Вабить всіх його мотив —
Потворних і прекрасних.
О б е р о н
Всі, хто хочете, ходіть
До нас любові вчиться!
Щоб подружжю в згоді жить,
Перш треба розлучиться!
Т і т а н і я
Як муж бурчить, жона кричить —
На це є добрий захід:
Її на схід кудись замчіть,
Його пошліть на захід!
О р к е с т р
(tutti fortissimo)
Комарі й жучки-гучки,
Їх брати і сестри,
Жаби й коники-сюрчки —
Усі у нас в оркестрі!
С о л о
Чи ви бачили дуду —
Мов бульбашку надуту?
Йде й гуде — ду-ду, ду-ду,
Гундосить аж до нуду.
Д у х, щ о т і л ь к и т в о р и т ь с я[111]
З жабиних пліч, павучих ніг
І крилець двох незгірших, —
Як не вийде звіреня,
То, певне, вийде віршик!
П а р о ч к а
Дрібний крок, високий скок,
Де росяна травиця;
Та в повітря до пташок
Тобі несила звиться.
Ц і к а в и й м а н д р і в е ц ь
Чи я у маскарад замчавсь,
А чи марю, може?
Звідкіля ти тут узявсь,
Обероне-боже?
О р т о д о к с
Не має він хвоста й рогів,
Я ж знаю те, що знаю:
Як і грецьких всіх богів,
Його за чорта маю.
П і в н і ч н и й х у д о ж н и к
Що я тут не розпочну —
Якісь бліді етюди.
Ось я в Італію майну,
Там все інакше буде.
П у р и с т
В який це я попав содом!
Які кругом лахудри!
З усіх присутніх тут відьом
Лиш дві вживають пудри.
Г о л а в і д ь м а
І пудра, й плаття нас ляка,
То — баб'яче вже діло;
Сиджу на цапі голяка —
Любуйте всі на тіло!
С т а р а в і д ь м а[112]
З тобою спорити шкодá,
Та високо не пнись ти;
Хоч ти вродлива й молода,
А доведеться гнисти.
К а п е л ь м е й с т е р
Комарі й жучки-гучки,
Од голої одстаньте!
Жаби й коники-сюрчки,
Не кваптеся, анданте!
Ф л ю г е р
(в один бік)
Яка компанія, гляди;
Панянки знакомиті,
Та й кавалери хоч куди, —
Усі як перемиті!
(У другий бік).
Як не розступиться земля
Цю погань поглинути,
Тоді од них готовий я
І в пекло плигонути.
К с е н і ї
Ми — кузьки з тисяччю жалець,
Кусаємось затято;
Прийшли ми к чорту на ралець,
Бо це ж наш рідний тато!
Ґ е н н і н ґ с[113]
Поглянь на дружний рій казюк —
Наївні і жартливі!
Ще хтось подумає про злюк,
Що серцем добротливі.
М у з а г е т
Мені приємно поблудить
В цім галасливім крузі;
Відьми б я краще став водить,
Як ті примхливі музи.
C i - d e v a n t г е н і й ч а с у
Із нами ладь, держись за нас, —
Побачиш, вийдеш в люди!
Це ж Блоксберґ, наш німецький Парнас,
Усім тут місця буде.
Ц і к а в и й м а н д р і в н и к
Що то за один, скажіть,
Бундючний, гордовитий?
Все носом нишпорить, нюшить,
Чи є тут єзуїти.
Ж у р а в е л ь
Чи чиста, чи мутна вода, —
Люблю ловити рибку;
Й побожним часом випада
В чортів побути дрібку.
С и н с в і т у
Побожні йдуть на кожну путь,
Аби вела угору;
І Блоксберґ скоро оберуть
За місце для собору.
Т а н ц ю р и с т
Що це? Ніби бубнії
На багвах б'ють у бубни?
Та де там, ні! То бугаї
Очеретолюбні.
Т а н ц м е й с т е р
Усі у круг — танцюй, нога!
Всі скачуть, як попало,
Кривий стриба, гладкий плига —
Байдуже, що невдало!
С к р и п а л ь
Чорти! Один одного б тут
Смачніше, як людей, їв!
Та їх гамує голос дуд,
Як звірів — спів Орфеїв[114].
Д о г м а т и к
Усякій критиці на зло
Я на своїм остався:
Бо якби чорта не було,
То де ж би він узявся?
І д е а л і с т
Моя фантазія буя
Цей раз, як кінь безгнуздий;
Бігме, коли усе це — я,
То я таки безглуздий.
Р е а л і с т
Шаліє дух, піднявши бунт;
Я лютий до нестями!
Уперше тут схитнувся ґрунт
У мене під ногами.
С у п е р н а т у р а л і с т
Таїть утіхи
