Фауст - Йоганн Вольфганг Гете

ночов, —

Хто вверх не сплив, той вниз пішов…

Обидва хори

Ми облетіли гору в млі,

Аж захотіли до землі.

Весь луг сирий скорій укрий,

Відьомський рій, відьмацький рій!

(Опускаються).

Мефістофель

Біжать, летять, свистять, стукочуть,

Скриплять, шиплять, киплять, клекочуть,

Смердять, іскрять, горять, печуть!

Відьомський дух повсюди чуть!

Держись мене, бо зразу відітруть.

Та де ж ти?

Фауст

(здалека)

Тут!

Мефістофель

Вже встигли відіпхати?

Та я ж таки господар хати!

Дорогу Фоланду[49]! Гей, люба чернь, роздайсь!

До мене, докторе! За мене враз хапайсь,

Та й виб'ємось з цієї товчі.

Нащо вже й я, а чую прилив жовчі.

Мене мов тягне щось туди, в оті кущі,

Щось блима там, мов очі вовчі…

Ходім, ходім туди мерщій!

Фауст

Дух заперечення! Ну що ж, веди де хочеш,

Коли вже ти увесь із протиріч;

Прийшли на Брокен ми стрічать Вальпурги ніч,

І раптом ти мені про самоту торочиш.

Мефістофель

Не самоту, а вужчий круг!

Дивись, який веселий рух

Біля бадьорого багаття!

Фауст

Волів би там, вгорі, гулять я.

Там жар затлів і дим пішов,

Юрба до злого вже збираться стала,

Розв'яжеться там загадок немало.

Мефістофель

Й зав'яжеться чимало їх ізнов.

Нехай великий світ хвилює,

А нас і тиша улаштує.

Прадавній звичай всім велить

В великім світі скрізь малі світки творить.

Бач, молоді відьми всі наголо тут голі,

Старі ж убралися мудріш.

Прошу, будь з ними приязніш!

Турботи мало, втіх доволі.

Он грають вже… Бодай їх, тих музик!

До тої ревняви я й досі ще не звик,

Але тому вже не зарадиш горю…

Ходім, я перше сам зайду,

А там тебе у круг введу.

Ну що, скажи, чи мало в нас простору?

Очима кинь — нема йому кінця…

Кругом костри веселі зір голублять;

Тут варять, п'ють, кричать, танцюють, люблять…

Що ж краще є, як гулянка оця?

Фауст

А як до них ти звернешся з привітом?

Чи так, як чорт, чи, може, ворожбитом?

Мефістофель

Я, правда, звик собі інкогніто ходить;

Та хоч-не-хоч, в цей день слід

орденом світить.

Підв'язки в нас не знає тут ніхто,

Зате шанує всяк це кінське копито.

Он бачиш слимака? Випручуючи ріжки,

До нас підповзує плазьма,

Мене вже він рознюхав трішки…

Втаїтися тут способу нема.

Ходім, обійдем всю громаду тую;

Ти женихайсь, а я постаростую.

(До деяких, що сидять біля погаслого багаття).

Панове старики, чого ви сіли скраю?

Всередині я вам повеселитись раю,

Між молоді, в розгульнім сум'ятті;

Насадитесь і дома в самоті.

Генерал

Служить народу — шкода праці!

Хоч як рятуй його в біді,

А як в жінок, то так і в націй —

Завсіди зверху молоді.

Міністр

Тепер не той пішов вже чоловік!

Де старина та люба-мила?

Коли у нас була вся сила,

То справді золотий був вік.

Вискочень

І ми були мов не дурні,

Повсюди руки нагрівали;

Та в цій крутні, у цій вертні

І те, що мали, ми втеряли.

Письменник

І хто тепер читав би твір

Поважного якогось змісту?

Не втрапиш ти ніяк, повір

На молодь, надто гонористу.

Мефістофель

(являючись на мить старезним дідом)

На Суд страшний іти всім скоро доведеться,

Бо я в останній раз на шабаш ось бреду;

Як я вже на тонку пряду,

То й світ небавом западеться.

Відьма-перекупка

Панове, прошу, не минайте!

Погляньте пильно на мій крам!

Такої знайди, так і знайте,

Ніде більш не надибать вам.

Нема нічого в мене в ятці,

Щоб без заслуг якихсь було;

Все наше, нічого бояться,

Усе колись робило зло.

Кинджали всі не раз багрились кров'ю,

Бокали всі трутизни пал лили

В тіла при повному здоров'ю;

Убори всі дівчат з пуття звели,

Усі мечі або вчинили зраду,

Або противника підступно вбили ззаду.

Мефістофель

Е, тітко! Зваж ти на вимоги ринку.

Те, що було, те загуло!

Сховай кудись свою старинку,

Нове б нас дужче притягло!

Фауст

Ну й шарварок — аж голова дуріє…

Це ярмарок, чи що, кругом шаліє?

Мефістофель

Все стовпище угору підступає;

Не ти його, воно тебе рушає.

Фауст

То хто стоїть?

Мефістофель

Пригляньсь, Ліліт.

Фауст

Яка Ліліт?

Мефістофель

Адама перша жінка.

Пустила коси вітру на розпліт —

Ото її єдина одежинка.

Як в них вона заплута юнака,

То вже не скоро бідного пуска.

Фауст

Он дві сидять — стара і молода.

Мабуть, натанцювались досить.

Мефістофель

Сьогодні так сидіть не випада.

Ходім до них! Мене до танцю зносить.

Фауст

(танцюючи з молодою)

Колись приснилися мені

Два яблучка на яблуні;

Два яблучка висять-блищать,

І я поліз, щоб їх зірвать.

Красуня

Та яблучок кортить-бо вам,

Усім Адамовим синам,

І радо я в своїм саду

Тих яблучок для вас найду.

Мефістофель

(танцюючи з бабою)

Колись приснилося мені

Старе дупло в осичині;

Хоч те дупло й гниле було,

Воно мене немов тягло.

Яга

Я б'ю низенько вам чолом,

Лицарю з кінським копитом!

Держіть готового сучка,

Коли дупло вас не ляка.

Проктофантазміст[50]

Прокляте кодло! Як же ви посміли!

Чи ж вам не ясно з виступів моїх,

Що в привидів немає справжніх ніг?

Ви й танцювать, як люди, ще схотіли!

Красуня

(танцюючи)

Чого ж то він сюди приліз?

Мефістофель

Та він буває всюди й скрізь!

Як хто танцює, то він цінить.

І жоден крок йому б не існував,

Коли б його він не обґрунтував.

А як вперед ідеш, тоді його аж пінить.

Коли б іще на місці ви топтались,

Як він в млині своїм старім,

Та й славили його при тім, —

Тоді б ви, може, схвалення діждались.

Проктофантазміст

То що ви тут? Ну й звички у чортів!

Почезніть геть! Та я вже ж просвітив!

Не зна ладу пекельнеє поріддя.

І мудрі ми — а в Тегелі привиддя.

З химерами б'ючись,